Зимова знижка ❄️ на Дві смужки

- Ти в мене красуня, - із захватом промовляє мій хлопець, коли я виходжу з кімнати, одягнена у вечірню чорну сукню з досить відвертим вирізом.

- Дякую, - ніяковію, чую компліменти не дуже часто.

У ресторан ми їдемо на таксі. Знаю, чому Рома замовив столик саме у нашому готелі, бо співробітникам є знижка. І дуже багато наших цим користується. 

Поки чекаємо замовлення, нам приносять пляшку вина і Рома сам береться обслуговувати мене. Дуже уважно спостерігаю за тим, як він наповнює бокали.

- Я не п'ю, - нагадую йому лише після того, як вино налите.

Надіялась, що Рома нарешті згадає, що я в положенні і алкоголь мені протипоказаний. Ще один дзвіночок, що він не готовий до дитини. 

- Ох, вибач, я зовсім забув, - округлює очі і ледь не перевертає свій бокал. - Я зараз замовлю тобі соку.

- Не треба, - сухо говорю. - Мені води вистачить. 

- Вибач, Соломіє, я трохи нервуюсь, - потирає руки і коситься у бік.

Так, я це помітила. Відколи ми прийшли в ресторан, Рома став якийсь смиканий і постійно подивляється в сторону кухні. Наче чогось чекає. Не думаю, що він такий голодний.

- А хіба є причина, - підозріло мружу на нього очі. - Це ж просто вечеря. Чи я чогось не знаю?

Рома блідне і я розумію, що вгадала. Тепер я нервуюсь, бо боюсь підтверджень своїх здогадок. Краще нехай не робить цього. 

- Соломіє, ти ж знаєш, що я не схильний до романтичних вчинків і не вмію їх робити, - гучно ковтає і облизує пересохлі губи. - Тому я напевно почну з головного.

Він кличе офіціанта і просить відразу принести десерт. Молодий хлопець, здається його звати Саша, зиркає на мене і загадково посміхається. Мої побоювання справджуються і я починаю панікувати. Якщо це те, що я думаю, то не впевнена, що відповім згідно. 

- Рома, може не поспішай з десертом, - прозоро натякаю, тягнусь через стіл до його руки.

- Ні, все гаразд. Я вже все вирішив, - не дуже впевнено говорить і стискає мої пальці.

Вирішив він. А мені хочеться зірватись з місця і втекти звідси якнайскоріше. Але пізно. Приносять десерт і ставлять переді мною. Це невеличке тістечко, шоколадне, моє улюблене. А зверху на ньому замість їстівної квітки стирчить перстень з невеличким камінчиком. Я дивлюсь на нього і не можу поворухнутись. Здається, дихати теж не можу. 

Краще не треба — крутиться в голові. Та Рома не чує моїх думок.

- Соломіє, кохана моя, ти вийдеш за мене заміж? - запитує тремтячим голосом.

Дивитись на нього не можу, бо здається він помітить в очах той страх, котрий я зараз відчуваю. 

Хочеться крикнути ні, але соромно. Відчуваю погляди офіціантів на спині, через камери охоронці напевно теж затамували подихи і чекають. Рома привів мене у наш готель і всі знають, що він має мені освідчитись. Чи не тому його не було видно два дні? Готувався? Тепер мені соромно за себе, що погано про нього думала. 

Нарешті піднімаю на нього погляд і бачу надію на його обличчі. Та промовити нічого не можу. Наче хтось горло перетиснув. 

- Вибачте, що заважаю, але перш ніж ти скажеш «так» Ромі, я маю дещо прояснити, - чую поруч голос Стаса.

Мене наче обливають холодною водою. Чомусь я знаю, що він хоче сказати, але продовжую мовчати і дивитись, як він самовпевнено сідає біля нас.

- Стасе, ти нам трохи заважаєш, - ввічливо говорить Рома.

- Краще це буде раз, ніж все життя мулятиму тобі очі, - розтягує губи у посмішці. 

- Стасе, - нарешті видавлюю з себе попереджувальним тоном.

Дивлюсь на нього з докором, але його мало це хвилює. Він навіть не звертає на мене уваги.

- Рома, ти дуже сміливий, що готовий прийняти чужу дитину. Але ти маєш знати, хто є батько.

Рома округлює очі. Він нічого не розуміє і дивиться то на мене, то на Стаса. 

- А ти тут до чого?

- Розумієш, Рома, понад три місяці тому, ми з Соломією трохи побешкетували. І тепер вона носить мою дитину. І я попереджаю, що не зникну з її життя і завжди буду поруч.

Я думала, що світ зруйнується після цих слів, але ні. Навпаки я стала легше дихати. Правда відкрилась, хоч і не від мене. 

Рома блідне і відкриває рота. Тепер напевно він не може промовити ні слова. Він переводить вбивчий погляд на мене, і від цього аж мурашки по шкірі біжать. 

Якусь мить за столом панує мертва тиша, а напруга така, що можна різати ножем. А потім несподівано, різким ривком Рома б'є кулаком у ніс Стаса, підскакує з місця і залишає нас.

https://booknet.ua/reader/dv-smuzhki-pomilkova-nch-z-bosom-b417813?c=4505269&p=1