Нарешті настав (уже як кілька днів) довгожданний фінал Нового Атлантиса. Не знаю хто як, а я його дуже чекала, бо мені кінець дуже солодко-романтичний, зимовий. У Кіановому стилі :) Та й Віві виявила себе незвично романтичною (хоча насправді вона до такого не звикла й будь-які слова їй даються важко, навіть звичайна турбота для неї це подвиг. Кіан у нас стріляна пташка на цьому). 

Блог цей здебільшого подяка всім, хто підтримував і надалі підтримує книжку своїми сердечками, коментарями й просто прочитаннями. Усім відомо, що це найкраща пожива для авторського Муза — примхливого створіння, маємо сказати. Своїм дівчаткам-письменницям велика дяка за те, що полюбили млинцевипікача не менш за мене. Він теж вас усіх любить. 

І поки я вагаюся, чим розважати себе далі, пропоную зазирнути до Тохи Захаровича з двома жіночками в серці, до дракона-мільярдера (який жах, був трильйонер!) та його сімох дружин, до Ілмара, на якого ми чекаємо, і до Артура, якому Інна Турянська ніяк не відсипле щастя.

Ваша S.E.