“40 тижнів…” у передплаті!

Вітаю, любі читачі і читачки!

Роман “Сорок тижнів з колишнім” вже у передплаті! Дякую всім, хто вже передплатив книгу, завдяки вам вона вчора була першою у списку бестселерів дня, а сьогодні друга❤️

Попереду нас чекають веселі і драматичні, романтичні і хвилюючі моменти, приєднуйтесь до читання, якщо ще не зробили цього!

Анотація:

Йому потрібен спадкоємець. Кого ж попросити про дитину, як не колишню дружину? Минуло п’ять років після розлучення, але двоє тепер чужих людей готові задля спільної мети провести разом дев’ять місяців.

Чи переосмислять вони минулі помилки? Або ж нароблять ще більше? Все можливо. Проте завжди є крихітний шанс, що в серцях воскреснуть колишні почуття. Особливо, якщо у справу втрутиться ще одне серце — їхньої крихітки.

Уривок:

— Ти чому голий?

Не зовсім голий, звичайно, у штанах, але без сорочки.

— Бо не одягнувся. — Звучить логічно. — А ти чому під дверима? Хочеш в туалет?

— Ні, я… Я з кухні йшла.

— Ясно. Взагалі-то я сорочку залишив у вітальні, в такому вигляді готував тобі сніданок і заходив у ванну, якщо ти не помітила.

— А, справді? Ну, я… була сонною.

Оце твердження, що Орест напівголим готував мені сніданок, змушує мій живіт запалати. Знала б, що такі справи, прокинулася б раніше.

Він дивиться на мене примружившись. Пасма вологого волосся спадають йому на чоло, а на плечах ще блищать не витерті як слід краплі води. Мій рушник висить перекинутий через його шию, і це стає ще одним плюсиком до цієї післядушевої сексуальності, якою Орест зараз пашить.

— Ліно? — Він робить крок, нахиляється до мене так близько, що чую теплий подих на своїй скроні.

— Так, я тут, — белькочу і піднімаю на нього очі.

Мене криє. Від близькості до його шкіри, від самої його присутності. Від щетини, об яку хочеться потертися, і від волосся, в яке б зараз занурити долоню. А особливо від широких грудей, які так і манять, щоб до них притулитися.

Я важко ковтаю і помічаю, що Орест дивиться на мої губи. Навіть замружуюсь на мить, відчуваю, що його долоня лягла мені на потилицю, пальці пірнули у волосся. Він нахиляється ще, але не для поцілунку, ні. Зачіпає носом мочку мого вуха, треться об шию. І вдихає гучно.

— Ти пахнеш так само, — шепоче.

— Як?

— Тобою.

— Оресте, я…

— Нічого не кажи. Я тільки подихаю тобою і піду, бо мені вже час. А ти вагітна. І не можна. Тобі треба лежати. Я подихаю і піду.

Оновлення щодня. Додавайте в бібліотеку і читайте з насолодою тут!

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.