Я не з тих людей, що побажає своїм героям жахливого кінця. Занадто сильна моя любов до них. Але біль зі стражданням впродовж історії гарантовано їх зустрінуть)
Або ж змусити обирати між більшим і меншим злом.
Писала книгу, для головної героїні ХЕ був вже, а для головного героя ніяк не могла придумати. Оскільки ідея цієї книги була чоловіка, то я у нього запитала яка саме може бути доля головного героя. Так він таке мені жахливе видав, що мене перетрусило. А ХЕ все ж був хороший і для нього.
Та легко)))
Ось ваш герой всіх злодіїв здолав, тельбухами прикрасивши фінальну сцену. І тут до нього підбігає вдячна красуня, цілує та обіймає (і всьо, ніякої розпусти, я пам'ятаю=D). А потім вони разом, узявшись за руки, скачуть на монстрах у рожевий закат)))
А якщо серйозно: а чи завжди потрібен той щасливий фінал?
Історія народжується така, як є. і немає сенсу приліпляти до неї щасливий фінал. якщо він там неможливий. Більш того, якщо приторочити щасливий фінал там, де його не може бути, вся історія спаскудиться. Те ж саме і з щасливим. не треба сипати скла і змушувати героїв ходити зі складним виразом обличчя, щоб додати фальшивої глибини. Бо глибина або є. або ні. і вона визначається не фіналом, а всією історією. До речі, що таке щастя для кожного - велике питання. І не всім треба того, що хтось вважає щасливим фіналом для себе )
Я вигадую якусь щасливу подію, що стається в житті героїв і всім приносить задоволення. Як ото народження дитини, повернення воїна, згода на шлюб. У фантастиці - перемога у війні, знахідка давно втраченого артефакту. Навіть завершення життя героїв я роблю щасливим. І постапокаліпсис у мене завершується відбудовою.
У нашому повсякденні можна відшукати безліч прикладів, які можна взяти за основу. Бо не буває тотального горя, так само як і радості.
Просто пишу)) Теж, часом полюбляю фарби згустити дотемна, але в цьому світі їх й так вистачає, тому, хочеться хоча б в книжках бачити щасливих героїв. Один раз, щоправда, героїню вбила, але провернула фінт вухами й повернула у світ живих, проте, трохи не такою. Може, й не трохи, але під фінал герої самі все виправили))
Andrii Noshchenko, Якщо мені не подобається щось писати, то я за те не візьмусь, бо буду біситись під час написання й, або закину те, або ж напишу знов так, як мені подобається)))
Що таке хепі енд?) (питання риторичне)
Ще поки не вдавалося відносно світлого завершення для книги написати. Щось на кшталт Вашого завершення виходить.
Вітаю вас, пане!
Хочу якось зафіналить свою книгу таким чином, щоб лишити читачів хеппі енду. Але мої герої такі класні виходять, що там лише щасливий кінець))
Andrii Noshchenko, /Оглянула вас з ніг до голови і підняла брову/
— Я би поспорила)))
От бачите до чого спілкування з вами доводить?)) Вже пишу у вашому стилі)))
"страх, жах, морок, смуток та інша жерсть" - з чого ви взяли, що це не щасливий кінець?)
От виіршили ви "прибрати" персонажа і вже все йде до нещасливого для нього кінця і тут ви ставите на його місце себе. Просто здохнтути це не варіант, а вигрібати ж якось потрібно... І тут ваш мозок уже накинув пару варіантів розвитку подій)))))
ПС Для чого вам щасливий кінець? Драми більше запом'ятовуються, але їх рідко перечитують, хоча ні. Їх, в основному рідко перечитують чоловіки, бо знають чим все закінчилося а їх цікавив результат. Якщо трагічно, але чуттєво і з надією, то жінки, переважно, читатимуть із задоволенням, можливо, не один раз. Та, в такому випадку, закінчення не є важливим.
Ви типовий представник зрізу українського письменництва, якщо дійсно все у вас трагічно закінчується. Це як Тютюнника Климко і та сіль, що сипеться із продірявленого кулями мішка. А де той супермен, де історія перемог? Для чого писати наступним поколінням, щоб вони зрозуміли, що приречені?
ПС Трохи перегнув з Україною і вашим саме до неї відношенням. Ну ми ж "письменники". Я в загальному, дасте читачеві надію? Чи темінь, скрегіт зубів і тлінність буття в будь-якому випадку?)
А в мене щось виходить з розряду "хотіла посумувати, але вийшло тільки посміятися" :) Мої твори - реалізм з нотками оптимізму й щоб дійти до щасливого фіналу пишу з гумором :))))
Я спочатку можу продумати й "накидати" щасливий кінець, а потім берусь за початок книги й рухаюсь до того завершення)) Один твір взагалі писала у зворотному напрямку: спочатку фінал, потім середину, а вже потім зрозуміла, яким хочу бачити початок)))
Andrii Noshchenko, Це як подивитись. Існує ж лічба цифр у зворотному напрямку. Або ми згадуємо свої дії в якихось минулих ситуаціях і робимо висновки про свою поведінку, особливо, якщо вона була надто емоційною або, навпаки, байдужою. Так і тут. Кожен має право на свій вибір і ми не можемо бути надто категоричними. А буває, що щось не приймаємо, а потім спробувавши, робимо інакші висновки.
Замислила трагічний відкритий фінал для книги. Отримала "звіздюлей" від подруги і кузени. Фінал змінився на щасливий.
хахахах))
А взагалі, якщо серйозно, не знаю, чому так виходить. Загалом якщо проаналізувати завершення усіх моїх книг, то для головних героїв він щасливий, а для деяких другорядних обов'язково має бути трагічним. Тобто основний хід подій я не чіпаю, проте для другорядного хочеться добавити драми. Саме це, мені здається, є золотою серединою). Ніби все добре, у головних героїв хепі енд, проте хтось із другорядних помер, втратив щось у моральному, чи фізичному плані, не здійснив свою мрію і так далі. Це і викликає сентиментальні почуття у читача, одночасно з цим й даючи йому насолодитися щасливою кінцівкою. Не впевнена, що змогла, звісно, правильно пояснити, але все ж...)
Якщо ти плануєш публікувати свій перший твір на Букнет, у тебе в запасі повинно бути як мінімум 5-10 розділів або 50 тисяч знаків. Неймовірно приваблива обкладинка, влучна назва і... отакої — байдуже який сюжет. Добре,
Моя книга «Дихати(не)тобою» отримала перші
2000 прочитань і 90 бібліотек. ❤️
Кожне прочитання, кожне додавання в бібліотеку означає, що моя історія знайшла ще одного читача. І саме заради цього хочеться писати ще більше
✨ Вирішила, як фокусник з капелюха, ✨ дістати зі свого творчого багажу оповідання. Я написала їх давно, а тепер хочу поділитися. Це чотири історії про молодих дівчат з Києва, які дивилися на світ занадто наївно. Тут
Добрий день. Сьогодні я до вас зі шматочком скла та книгою “Ейлінг”. Цитата: — Ейлінг…? — він вимовив моє ім’я так тихо, що я ледь розчула. — Як ти тут опинилася...? — Це все ще мій
Книги, що залишають рубець на серці: чому варто прочитати «Війну» Автор: Монашка Бувають історії, які ми читаємо заради сюжету. А бувають ті, що залишаються з нами надовго — змушують переосмислювати прочитане,
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
17 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ не з тих людей, що побажає своїм героям жахливого кінця. Занадто сильна моя любов до них. Але біль зі стражданням впродовж історії гарантовано їх зустрінуть)
Або ж змусити обирати між більшим і меншим злом.
Аврелія Ліліум, Доволі приємно знаходити однодумців :) ❤️
Як каже моя сестра краще хороша трагедія, ніж поганий хепіенд
Любава Волошин, Ох, учора воно в мене так кігтями вчепилося, що цілий розділ на 20+ к знаків написав за вечір.
Щось ви сьогодні не активні. Знову важкий день? Довелось дивитися на когось матом?))
Іра Майська, Ні, сьогодні не довелося. Просто мовчки дивувався з некомпетентності деяких людей.
Писала книгу, для головної героїні ХЕ був вже, а для головного героя ніяк не могла придумати. Оскільки ідея цієї книги була чоловіка, то я у нього запитала яка саме може бути доля головного героя. Так він таке мені жахливе видав, що мене перетрусило. А ХЕ все ж був хороший і для нього.
Вікторія Грош (Rouce), То вже як королівство Данське))
Та легко)))
Ось ваш герой всіх злодіїв здолав, тельбухами прикрасивши фінальну сцену. І тут до нього підбігає вдячна красуня, цілує та обіймає (і всьо, ніякої розпусти, я пам'ятаю=D). А потім вони разом, узявшись за руки, скачуть на монстрах у рожевий закат)))
А якщо серйозно: а чи завжди потрібен той щасливий фінал?
Тетяна Овчіннікова, Та ладно, там не розсинхрон, там лише використання одне одним))). Хоча, якісь почуття все ж були.
Історія народжується така, як є. і немає сенсу приліпляти до неї щасливий фінал. якщо він там неможливий. Більш того, якщо приторочити щасливий фінал там, де його не може бути, вся історія спаскудиться. Те ж саме і з щасливим. не треба сипати скла і змушувати героїв ходити зі складним виразом обличчя, щоб додати фальшивої глибини. Бо глибина або є. або ні. і вона визначається не фіналом, а всією історією. До речі, що таке щастя для кожного - велике питання. І не всім треба того, що хтось вважає щасливим фіналом для себе )
Я вигадую якусь щасливу подію, що стається в житті героїв і всім приносить задоволення. Як ото народження дитини, повернення воїна, згода на шлюб. У фантастиці - перемога у війні, знахідка давно втраченого артефакту. Навіть завершення життя героїв я роблю щасливим. І постапокаліпсис у мене завершується відбудовою.
У нашому повсякденні можна відшукати безліч прикладів, які можна взяти за основу. Бо не буває тотального горя, так само як і радості.
Andrii Noshchenko, От і добре, що не гаркнув. Може і не все ще втрачено.
Просто пишу)) Теж, часом полюбляю фарби згустити дотемна, але в цьому світі їх й так вистачає, тому, хочеться хоча б в книжках бачити щасливих героїв. Один раз, щоправда, героїню вбила, але провернула фінт вухами й повернула у світ живих, проте, трохи не такою. Може, й не трохи, але під фінал герої самі все виправили))
Andrii Noshchenko, Якщо мені не подобається щось писати, то я за те не візьмусь, бо буду біситись під час написання й, або закину те, або ж напишу знов так, як мені подобається)))
Що таке хепі енд?) (питання риторичне)
Ще поки не вдавалося відносно світлого завершення для книги написати. Щось на кшталт Вашого завершення виходить.
Валерій Калінов (Demolition), От і в мене так. Ложкою меду зовсім не виправити ту діжку дьогтю.
Вітаю вас, пане!
Хочу якось зафіналить свою книгу таким чином, щоб лишити читачів хеппі енду. Але мої герої такі класні виходять, що там лише щасливий кінець))
Andrii Noshchenko, /Оглянула вас з ніг до голови і підняла брову/
— Я би поспорила)))
От бачите до чого спілкування з вами доводить?)) Вже пишу у вашому стилі)))
"страх, жах, морок, смуток та інша жерсть" - з чого ви взяли, що це не щасливий кінець?)
От виіршили ви "прибрати" персонажа і вже все йде до нещасливого для нього кінця і тут ви ставите на його місце себе. Просто здохнтути це не варіант, а вигрібати ж якось потрібно... І тут ваш мозок уже накинув пару варіантів розвитку подій)))))
ПС Для чого вам щасливий кінець? Драми більше запом'ятовуються, але їх рідко перечитують, хоча ні. Їх, в основному рідко перечитують чоловіки, бо знають чим все закінчилося а їх цікавив результат. Якщо трагічно, але чуттєво і з надією, то жінки, переважно, читатимуть із задоволенням, можливо, не один раз. Та, в такому випадку, закінчення не є важливим.
Ви типовий представник зрізу українського письменництва, якщо дійсно все у вас трагічно закінчується. Це як Тютюнника Климко і та сіль, що сипеться із продірявленого кулями мішка. А де той супермен, де історія перемог? Для чого писати наступним поколінням, щоб вони зрозуміли, що приречені?
ПС Трохи перегнув з Україною і вашим саме до неї відношенням. Ну ми ж "письменники". Я в загальному, дасте читачеві надію? Чи темінь, скрегіт зубів і тлінність буття в будь-якому випадку?)
Zinkevych Ihor, У тому то і справа, що навіть супермени закінчують у мене… не дуже вдало, я б сказав.
А в мене щось виходить з розряду "хотіла посумувати, але вийшло тільки посміятися" :) Мої твори - реалізм з нотками оптимізму й щоб дійти до щасливого фіналу пишу з гумором :))))
Шаграй Наталія, Навіть трохи заздрю, адже через свій реалізм зовсім не бачу приводу для оптимізму.
Я спочатку можу продумати й "накидати" щасливий кінець, а потім берусь за початок книги й рухаюсь до того завершення)) Один твір взагалі писала у зворотному напрямку: спочатку фінал, потім середину, а вже потім зрозуміла, яким хочу бачити початок)))
Andrii Noshchenko, Це як подивитись. Існує ж лічба цифр у зворотному напрямку. Або ми згадуємо свої дії в якихось минулих ситуаціях і робимо висновки про свою поведінку, особливо, якщо вона була надто емоційною або, навпаки, байдужою. Так і тут. Кожен має право на свій вибір і ми не можемо бути надто категоричними. А буває, що щось не приймаємо, а потім спробувавши, робимо інакші висновки.
Замислила трагічний відкритий фінал для книги. Отримала "звіздюлей" від подруги і кузени. Фінал змінився на щасливий.
хахахах))
А взагалі, якщо серйозно, не знаю, чому так виходить. Загалом якщо проаналізувати завершення усіх моїх книг, то для головних героїв він щасливий, а для деяких другорядних обов'язково має бути трагічним. Тобто основний хід подій я не чіпаю, проте для другорядного хочеться добавити драми. Саме це, мені здається, є золотою серединою). Ніби все добре, у головних героїв хепі енд, проте хтось із другорядних помер, втратив щось у моральному, чи фізичному плані, не здійснив свою мрію і так далі. Це і викликає сентиментальні почуття у читача, одночасно з цим й даючи йому насолодитися щасливою кінцівкою. Не впевнена, що змогла, звісно, правильно пояснити, але все ж...)
Ліна Діксон, В мене один такий персонаж ледь не затьмарив головного))
А я просто не можу по іншому. Як подумаю про поганий кінець, так на сердці і коти шкрибуться. ))
Полiна Крисак, От! І через мірна емоційність не заважала писати такі фінали.
мовчки, скриплячи зубами...
Ірина Скрипник, Не не знаю. Втопити покидька — щасливий фінал. Втопити ГГ — то позбавитись щасливого фіналу, каже мені логіка.
Ніяк))) Поки всі книги в мене якісь не хеппік.)
Ханна Трунова, О, бачу споріднену душу на обрії!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати