Тиждень 1. Гість з минулого

Ліна. Тепер

— Мені потрібен спадкоємець.

— І ти прийшов до мене, своєї колишньої дружини, щоб це сказати?

— Я прийшов попросити. Народи мені дитину.

Наш шлюб з Орестом Римаруком, племінником будівельного магната і його ймовірним спадкоємцем, був поганою ідеєю. Ми зустрічалися три роки, прожили разом ще чотири. І вже п'ять років ми окремо. П'ять років! П'ять довбаних років окремо, а зараз він стоїть у моєму кабінеті і просить народити йому дитину!

— Ти з'їхав з глузду? Перестань верзти дурниці і йди звідси, доки я тебе чимось не вдарила! У мене й без тебе важкий день, не роби його ще гіршим.

— Важкий день… І ти дуже нервова, — він складає руки на грудях і задумано потирає підборіддя. — Місячні?

Я прицільно на нього дивлюся й розумію, що він не втратив дар читати знаки мого тіла. Чую:

— Отже, я вчасно зайшов. Якщо зараз місячні, через два тижні ми могли б спробувати зробити дитину…

Його інтонація серйозна, й це стає останньою краплею, я спалахую.

— Що ти взагалі верзеш? — Підходжу і несильно вдаряю його кулаком у груди. — Ти не хотів дітей. Ти. Не. Хотів. Дітей. Навіть коли я просила! Йди до біса! — Вдаряю ще раз, вже обома кулаками.

Він раптом ловить мої зап'ястя й тримає міцно біля самих грудей. Вириваюсь, але де там! Мій колишній чоловік куди сильніший. Здається, навіть сильніший, ніж раніше.

Світ завмирає, коли підводжу погляд на його лице. Скільки ж часу минуло відтоді, як ми були так близько! Тоді в його карих очах вічно стрибали смішинки й горів молодечий азарт, зараз бачу твердість намірів і вчинків. Піджак висів на його худорлявих плечах, а тепер туго обтягує, тріщить по швах. І в темно-каштановому волоссі одна… дві… цілий жмуток сивих волосинок!

— Не піду, — серйозно каже він і міцніше стискає мої зап'ястя. — Вислухай мене.

Орест не відпускає моїх зап'ясть, але й не робить боляче. У його пальцях — міць, сила. Посмикавшись, я затихаю, бо більше нічого вдіяти.

— Говори швидко, — шиплю роздратовано. — У мене за п'ятнадцять хвилин клієнтка.

Він опускає наші руки, але зап'ясть моїх не відпускає. Блукає поглядом по моєму обличчю, говорячи:

— Ти така ж прекрасна, як раніше.

— Хіба? А коли ми розлучалися, ти казав, що я відьма й істеричка.

— Я говорив зі зла. — Він заплющує очі, робить глибокий вдих. — Ти справді трохи відьма. Й істерик тоді в тебе було забагато. Але це не змінює того факту, що ти прекрасна.

— Не підлещуйся. Пояснюй, що збирався, і йди собі.

— Власне, тут нічого пояснювати. Я хочу стати батьком.

— То в чому проблема? Існує сурогатне материнство, ЕКЗ. Зрештою, ти можеш знайти дівчину, яка погодиться за гроші стати мамою твоєї дитини. Чому ти прийшов до мене?

Орест закочує очі під лоба. Знаю цей його вираз обличчя, коли навіть вуха посмикуються, — він дратується.

— Бо з усіх жінок світу існує тільки одна, яку я можу уявити в ролі мами своєї дитини. Це ти. Чи я, по-твоєму, зовсім безвідповідальний придурок, щоб платити першій-ліпшій жінці за дитину?

— Ні, ти не зовсім. Трішки, але не зовсім. Але хіба за ці роки в тебе не було подружок, які хотіли за тебе вискочити і народити від тебе?

— Були. Але я від них дітей не хочу.

Ну й впертюх. Мені слід було б уже його послати, але я стою тут, слухаю цю біліберду і прислухаюсь до того, як його пальці повільно сповзають з рукавів мого білого халата на голу шкіру. До сиріт.

— Чому ти раптом захотів дитину?.. Ні, не так, ти сказав, що потребуєш “спадкоємця”. — Мене нарешті осінило. — А, зрозуміло! Це якось пов'язано з бізнесом твого дядька!

Орест кривиться.

— Можна сказати й так. — Відповідає ухильно, й від такої відповіді в мені наростає злість.

Не витримую:

— Знаєш, що мене дратувало тоді і дратує досі? Я мушу кожне слово з тебе витягувати! Ні разу такого не було, щоб ти нормально пояснив щось від А до Я і розклав по поличках! Ні разу! Але тоді я терпіла, бо була твоєю дружиною. Зараз не терпітиму. Вимітайся, якщо не зібрався пояснювати!

Я смикаюсь, хочу вирватись і відійти якомога далі, але мій колишній стоїть, як скеля, і рук моїх не відпускає.

— Гаразд. Гаразд! — підвищує голос. — Розкажу. Павло одружився. У мене є підозри, що вони з Катею планують вагітність.

Павло — молодший брат Ореста, але лише по батьку. Стосунки у них ніколи не були хорошими.

— О, то це заздрість? — іронізую, навмисне дражню його, щоб побачити давно призабуті вогники незгоди в його очах.

— Не заздрість, — буркає. — Одного з нас двох дядько планує відправити у Чернівці очолити філію. Інший залишиться тут і керуватиме основним офісом. Якщо Катя завагітніє, вони з Павлом залишаться, дядько триматиме їх біля себе. А мене, як неодруженого й не прив'язаного до дому, відправлять у заслання. Так я ніколи не отримаю основну частку в бізнесі і не очолю головний офіс. А Павло все профукає! З нього бізнесмен як з мене балерина!..

— А якщо в тебе буде спадкоємець?

— Це все змінює. Дядько давно призначив би мене директором, якби я мав дитину. — Бачу, як дошкульно Оресту це визнавати. Він ховає очі, бурмотить: — Він боїться, що справа його життя потрапить в руки чужим людям, тому печеться, щоб ми з Павлом не залишилися бездітними парубками. Коли ми з тобою розлучилися… Ай. Менше з тим. То що, станеш мамою моєї дитини?