Згадуємо старі історії. Піщаний хлях

На дворі мене досі чекає весь в грязюці автомобіль. Говорила Денису їхати додому, та він настирливо залишився, щоб забрати мене. З неохотою сідаю у середину, лише на мить зиркнувши на чоловіка.

- Усе гаразд? – запитує.

Він справді цікавиться здоров’ям діда і в цю хвилину я здаюся занадто сурова до нього. Трохи м'ягчаю і дозволяю собі повернутись в його сторону. Зустрічаюсь з уважним поглядом Дениса.

- Так. Йому вже краще, - намагаюсь говорити спокійним голосом.

- От і добре.

Більше він не говорить нічого і я мовчу. Вчорашній поцілунок ніяк не виходить з голови. Совість з дивним трепетним відчуттям тісно перемішуються і ще довго не відпускають.

В дома мене зустрічає Саша. Кидаюсь до нього в обійми і він пристрасно цілує наче ми не бачились місяць. Не соромиться при всіх, хоча зазвичай він не проявляє ніжності перед чужими очима.

- Чого ви це так довго? – свекруха, як завжди прискіпливо прищурює очі і підозріло нас розглядує. – Денисе, ти весь у бруді.

Саша відсторонюється від мене, але з обіймів не випускає. Оглядає брата так само, як і його мати.

- В вашу довбану Піщанку неможливо заїхати, - незадоволено бубнить Денис, пробігається очима по мені і Саші.

- У цій Піщанці ти виріс і тут живуть твої рідні, - свекруха обурена словами старшого сина, але той не звертає на неї увагу, а йде геть, залишаючи слова матері без відповіді. – Ти бач який став городський і важний.

Вона качає головою і складає на грудях руки. Вона виглядає так наче її образили.

- А ти чому в дома? - привертаю увагу свого чоловіка і намагаюсь не реагувати на присутність свекрухи, котра крутиться поруч. Заглядаю йому в очі, тулюсь до теплих грудей.

- Та ж сама причина, що й у вас. Дорога розкисла, гружені ми не пройдемо, прийдеться почекати поки підсохне.

- Із цією дорогою треба щось робити, так не може продовжуватись, - вмішується в нашу розмову свекруха.

- Так, але де наш мер хоче витрачати дорогоцінний пісок на дорогу. Появився добрий замовник і він не втратить тої можливості, - Саша відпускає мене і без його обіймів стає холодно. Все, його увага втрачена.

- Піду переодягнусь, - сповіщаю йому.

Свекруха незадоволено міряє мене очима. На її думку сукня занадто яскрава, занадто жіночна і взагалі потрібно заборонити мені одягатись у все красиве і те, що привертає увагу. Мені її думка не цікава, тому на показовий погляд не реагую, розвертаюсь і йду геть.

Встигаю прийняти душ і переодягнутись, коли Саша наговорившись з матір’ю, заходить у кімнату. Вигляд у нього задоволений, на обличчі грає радісна посмішка.

- Я скучив. Ніч без тебе просто жахлива, - він підходить впритул, обіймає, цілує. – Більше не залишай мене самого.

- Обіцяю, не залишу, - заглядаю в ясні очі, вдихаю такий рідний запах свого чоловіка.

https://booknet.ua/reader/pshchanii-shlyah-b397038?c=4248413&p=1