Беата, що міцно спала на своїй лаві поруч з каміном, спокійно посапувала, злегка усміхаючись уві сні. Анна ж не наважувалася бодай ворухнутися, скануючи покої по периметру боязким поглядом, який таки вловив ледь помітне сколихування портьєри. Княгиня рвучко підвелася на лікті, спираючись на подушки, й затамувала подих. Мовчазна тиша зависла в повітрі. Здавалося, що навіть вогонь завмер в очікуванні. 

Кілька нескінченних хвилин княгиня боролась з собою, долаючи панічний страх. Зрештою, цікавість перемогла. Анна різко присіла на ліжку, приклеївшись поглядом до портьєр. Звісивши ноги з постелі, в сутінках ще якусь мить ступнями намацувала пантолети на приліжковій шкурі. Всунувши ноги в тепле м’яке хутро, гордо випрямилась та повільно рушила до вікна. Тремтячими пальцями торкнулась холодної цупкої тканини й смикнула вбік. Нікого. Лише тьмяний місяць срібною монетою блищав в глибині неба, заливаючи світлом нічне подвір'я замку. Відчуття, що її хитромудро обманули, Анну не покидало. 

 

Та раптом, крізь цю моторошну тишу, до вух долинуло ледь вловне скрипіння підлоги. Той звук серед нічної тиші видався надто яскравим. Свого часу княгиня наказала, аби в її покоях поверх каменю настелили дошки, щоб маленькій донечці було тепліше. Тепер же Ізабелла-Лукія вже підросла й спала в сусідніх покоях з двома няньками. 

Анна рвучко обернулася, вловивши краєм ока щось темне. Погляд зачепився за тендітну фігуру, що прожогом зникла за дверима, безшумно прикривши їх. Княгиня здригнулася. Та, вмить опанувавши страх, вирішила усе з'ясувати. Часу на вагання не було, як і кликати на допомогу. Нічний гість-привид миттєво розчинився в лабіринтах замкових коридорів.

Халат, що висів на бильці ліжка, в цю ж мить опинився в її руках, і, мало не задихаючись від хвилювання, Анна швидко попрямувала до дверей. Бажання пізнати істину виявилося сильнішим за страх.

Позаду на лаві й далі спокійно посапувала Беата, поринувши у свій солодкий, мрійливий сон, поки її пані відчиняла масивні двері покоїв, налаштовуючись на гонитву за привидом нічними замковими коридорами. А привид немовби з нею грав: то зупинявся в пітьмі коридорів, то знову набирав швидкість, ховаючись в черговий поворот. Зрештою, зробивши незначне коло в мороку ночі, вивів княгиню на терасу поруч з покоями та пропав  за колоною. 

Анна на мить розгубилася в яскравому світлі місяця, що боляче різонуло по очах. Вона вимушено примружилася, намагаючись розгледіти тінь за колоною. Здавалося, нічний привид зник там, розчинившись у сріблястих відблисках ночі, лишивши по собі лише холодний трепет в повітрі.