Перше кохання. Що воно таке? [візуалізація]

    Дмитрик (фото 1):

    Сидячи на килимку, п’ятирічний хлопчик старанно будує з кольорових дитячих кубиків гігантську вежу:

    — А ось у цій частині астрономічного комплексу перебуватиме найголовніший телескоп, для спостереження за Всесвітом.

/розділ 1/

    «Мрійник» (фото 2):

    — У глибокому космосі є особлива планета. Деколи уявляю себе на її поверхні. Йду в скафандрі, а назустріч…

/розділ 3/

    Дарина з букетом, якого треба якнайшвидше позбутися, та її переконливий заспокоювач (фото 3):

    — Віддаси квіточки туди, куди треба, гарантую. Ми вчимося разом, пам’ятаєш? В одному класі. І вчителька в обох та ж сама, згадала?

/розділ 3/

    Шепотання відданих друзів (фото 4):

    — Будемо поряд, кажу. В класі та в їдальні. Ферштейн, Дмитре?

/розділ 4/

    Поряд із небезпекою (фото 5):

    — Як тобі навчання?

    — Неперевершені відчуття. Хоч бери, та в садочок повертайся назавжди, аби з Глібом не перетинатися.

/розділ 4/

    Дарина та Дмитрик. У колажі використано зображення реальної школи, неподалік Музичної вулиці (фото 6):

    Щиро усміхнувшись, Дарина зненацька обіймає та зворушливо цьомкає здивованого хлопця в щічку:

    — Який же ти гарнісінький, мій капітане.

    — А якщо люди побачать? Що це було, Запорізька? — соромиться Дмитрик.

/розділ 9/

    Дарина у навчальному оркестрі ЗДМШ № 4 (фото 7-8):

    — Нудьгувати на канікулах, мамо, точно не доведеться. Георгіївна каже, що я значно випереджаю рекомендовану програму. Десь приблизно на два-три роки.

    — Хизуєшся?

    — Хіба що трішки.

/розділ 21/

    Дарина знову відвідує оздоровчий табір «Сокіл» (фото 9-11):

    — З вожатою помирилися. Трохи директор посприяв.

    — Директор? — ошелешено перепитує Бондар.

    — Він з мого дозволу розповів Веронічці одну цікавісіньку історію. Трирічної давнини, про «перше кохання».

    — Що за історія?

    — За іншим разом дізнаєшся. У всіх подробицях, добре? Тож вожата, як виняток, дозволила мені відвідати море на світанку.

/розділи 23-25/

   Омріяна подружка (фото 12):

   — «Дарована Богом» і «Божа кара»? А чи не гарнісінький тандем вимальовується, га? Листуватимемося, коли звільнять? — захлинаючись від сміху, пропонує Дарина, — або спочатку задіємо перестукування, поміж карцерами?

   — Схоже, дійсно у обидвох присутнє щось вельми спільне. І це не тільки волосся однакового кольору.

/розділи 23-25/

  Додаємо книгу до бібліотеки, дорогенькі, читаємо й коментуємо. Не забуваємо тицьнути вподобайку і підписатися на автора, щоб не прогавити додаткові цікавинки у блогах або появу наступних зворушливих історій, виключно світлих та позитивних.

    Нехай вам щастить!

Моє літераторське кредо:

реалістичність, людяність, щирість

◇Шлях «героя»◇