Вирішив нарешті об’єднати уривки з попередніх блогів, відокремивши їх у загальний, який упорядковано міститиме «цікавинки» стосовно мене, автора «Букнет».

Почнімо?

Мешкаю в Запоріжжі, у «славетному» мікрорайоні, котрий раніше визнавався майже найкримінальнішим по країні. Неодноразово отримував нагоду, завдяки музичній діяльності, перебувати або поряд із відвертими бандюками, або (у протилежність) на бенкетах «під орудою» зарозумілого мера міста.

Попервах (впродовж шести років) акомпанував ексцентричному тенор-саксофоністу, чия авангардиська творчість завжди викликала численні суперечки, у певному мистецькому середовищі.

Театр, художні галереї, ЗМІшні редакції, професійні студії звукозапису та комерційне телебачення і радіо, немов обов'язкові «сім кіл пекла», ще за тих часів були мною вивчені до дрібниць, хоча зазвичай намагався триматися трохи осторонь, залишаючись скрізь уважним спостерігачем за подіями, що відбуваються навколо.

Згодом розпочався тривалий «ресторанно-кафешний період». Як і раніше, довелося переважно акомпанувати. Співакам та співачкам, скрипалям і гітаристам з кларнетистами тощо. З іншого боку, вимушене спілкування з «народом», в усьому його розмаїтті, примусило швидко вчитися розуміти різнобарвних людей, миттєво визначаючись щодо влучної оцінки «клієнта», чи то за зовнішністю, чи то на підґрунті двох-трьох, почутих ненароком, речень. Будь-яка помилка коштувала або втрачених грошей, або неминучої бійки з непередбачуваними наслідками. Отже, моїм тодішнім (поза сценічним) надбанням, безумовно, у жодній консерваторії не вчать, за що буремній долі я теж безмежно вдячний, як не дивно.

Врешті-решт, років з п’ять-шість займався також і виготовленням мінусовок (фонограм з інструментальним акомпанементом). Співпрацював із будь-ким, хто погоджувався сплачувати визначену вартість. Від молодіжних гуртів (що виступали по нічних клубах) та достатньо «дорослих» виконавців, до танцювальних ансамблів або талановитих дітлахів-одинаків, які (за підтримки батьків або сторонніх спонсорів) линули приймати участь  у вокальних конкурсах чи якихось інших творчих заходах.

Звісно, із «зірками першого ступеня» безпосередньо перетинатися не доводилося, зате самозакоханих та пихатих почвар «мав щастя» бачити, як то кажуть, на будь-який смак і колір. Втім, анітрохи не шкодую, адже хисткий баланс «між чорним та білим» надав мені бездоганну їжу для роздумів.

Навіщо згадую про свої музичні мінливості? Річ у тому, що методичне, впродовж тривалого часу, заглиблення у мистецькі хвилювання та проблеми великої кількості виконавців (від шестирічних малюків і до відвертих дідуганів), надало змогу глибоко спіткати, всебічно осягнути весь спектр цієї особливої, артистично-емоційної діяльності, що кличеться «культурною просвітою людства». Внаслідок чого, ще з середини нульових, мимоволі почав відчувати гостру потребу якось використати всі, перераховані вище, життєві здобутки.

За характером є доброзичливою та вельми не конфліктною людиною. Дуже люблю підмічати в інших сильні якості та обдарування. Не цураюся щиро хвалити, спонукаючи талановитих та гідних до більш грандіозних, наступних досягнень. Чужі недоліки взагалі намагаюся не помічати. Однак, навмисну зневагу чи свідому злостивість не ігнорую, і якщо її джерело не вважає за потрібне вибачатися й виправлятись, без вагань відправляю подібних істот у довготривалий або довічний «бан».

Наостанок декілька слів про поточні проекти.

Менш ніж за півтора місяці до повномасштабного вторгнення завершив публікацію російськомовної психологічної драми «Первая Скрипка», обсягом в 1 млн. 350 тис. зн., на яку тоді витратив приблизно два роки щоденної кропіткої праці (P. S. той акаунт видалив у 2022 році). Коли постало питання наново започаткувати (вже україномовну) літераторську діяльність, вирішив обрати саме цей «мистецький» роман, оскільки не встиг охолонути до тієї зворушливої історії, подумки перебуваючи ще всередині сюжету.

Від звичайного перекладу довелося відмовитися (з багатьох причин), а тому теперішню версію я величаю виключно «адаптацією до української». Як на мене, зараз це зовсім інша історія, з принципово іншими сенсами. Змінено не тільки прізвища або мотивацію персонажів, але навіть структуру твору.

Події (в першій редакції) відбувались у 2001 та 2002 роках. Протягом всього роману вони час від часу влучно переривалися згадками головної героїні про своє дитинство, яке значною мірою і вплинуло на її особистість.

В україномовній версії вирішив навпаки дотримуватися хронологічності, тобто обрав «лінійний метод» розповіді. З цією метою витягнув нечисленні «дитячі» розділи в окремий том, обробив і сюжетно розвинув до гармонійної самостійності та достатньої переконливості. Вийшов такий собі умовно «підлітковий» приквел під назвою «Вулиця Музична».

Надалі, у другому томі, йтиметься цілковито про «доросле» життя героїні, за виключенням алюзій та своєрідних алегорій (без надмірного пірнання у «спогади»). Саме у цій частині доречне використання безлічі крінжово-екстремальних ситуацій, свідком або чинним «героєм» яких неодмінно доводиться ставати музикантам.

Третій том допоки існує лише як ідея. Маю розмитий обрис історії, позаяк її в російськомовній версії не існувало.

Водночас складається ще одна щемлива книга, ніяк не пов’язана з мистецтвом. Про неї розповім пізніше, коли робота добігатиме кінця.

Матеріал створено винятково для «Букнет», копіювання до будь-яких інших літературних сайтів є свідомим шахрайством та порушенням авторських прав

◇Чи існує вона насправді?◇
✉️ serglyakhovskiy@ukr.net