У мене сьогодні аж на всі три книги прийшло натхнення, тож оновила їх всі. Заходьте почитати. :)

Що там трапилося знову в "Академії Мірравель" і чим закінчилася чергова зустріч з темними магами — читайте у новому розділі. 

— Як ти посміла нас зрадити, Арейно? — вигукнув один із темних магів.
Тепер я розуміла, що напад був не випадковим. Темні вистежили Арейну, дочекалися, поки вона опиниться на безлюдній вулиці й напали.
— Я не вибирала темну магію. І зараз вам не вдасться знову перетворити мене, — відповіла Арейна, не припиняючи атак.
— А тебе ніхто й не збирається знову перетворювати, — головний із нападників гидко засміявся. — Нас послали тебе вбити.

Тільки що також оновила й "Знайти себе". У нас тут вже маленька красуня підростає, яка, до речі, згодом, зробить дещо важливе в книзі. ;) 

Сіра взяла кошик і з острахом підійшла до столу, скоса поглядаючи на Таммію. Після стільки атак, якими щедро обдарувала її власна мати за все її маленьке життя, Сіра її побоювалася.

— Ти сьогодні не б'єшся, Тамміє? — смішно суплячи брови, запитала Сіра, зупинившись за кілька кроків від Таммії.

— Ні, сьогодні я контролюю себе. Давай сюди кошик, Сіро, — Таммія простягла руку і Сіра, віддавши їй хліб із печивом, одразу ж чкурнула до мене.

Сіра майже не називала Таммію мамою, здається, вона всього кілька разів так до неї звернулася, воліючи використовувати ім'я. В тому була наша з Джулз провина. Ми завжди говорили про Таммію при Сірі, використовуючи її ім'я, ніколи не вчили дівчинку називати її мамою, ось вона і не звикла. Коли я пізніше намагався пояснити їй, що Таммія — її мама і їй слід називати її саме так, Сіра відмовилася. Вона не бачила у Таммії матір, не бачила в нас сім'ю. Вона знала, якими бувають правильні сім'ї: такою була сім'я Джоани з дядьком Недом, Сью з чоловіком, з чиєю донькою Сіра потоваришувала, сім'ї інших наших друзів. Але тільки не наша.

Ну і куди ж без "Академії Фейлім"? Хто ще не читав сьогоднішнє оновлення — там якраз закінчення хвилюючого ритуалу. ;)

Я так поспішала встати зі столу, що підвелася надто різко, забувши про те, що ритуал мене послабив, і в мене потемніло в очах. Мортенн підхопив мене, не даючи впасти, і я виявилася затиснута між ним і столом.

— Що ж ви так любите падати в мої обійми, Ейло? — прошепотів мені у вухо Мортенн, міцно притискаючи до себе за талію.

— Само собою виходить якось… — відповіла я, зніяковівши від незручної ситуації.

Але, незважаючи на збентеження, мені страшенно не хотілося, щоб Мортенн мене відпускав. В його обіймах було так тепло, добре, хвилююче, що я мріяла лише про те, щоб час зупинився і наші обійми тривали вічність.

А чим закінчилися їх обійми — продовженя опівночі, та ще й від імені Мортенна. З нового розділу ви зможете дізнатися, що відчуває в усій цій ситуації він. 

Я не хотів її відпускати. Ейла стояла так близько, притискаючись до мене своїми грудьми, і я не міг не відчувати, як швидко вона дихає, ніяковіючи від нашої близькості. Аромат лаванди, яким вона пропахла, манив своєю солодкістю, від нього паморочилося в голові. Мені хотілося втиснути її в стіл, відчути всім тілом, вп'ястися пристрасним поцілунком у її пухкі губи, які вона так спокусливо кусала, коли хвилювалася, і зірвати з цих губ тихий стогін.