Розділ 17.1

Ровен, 2337

Отримавши нову дочку, Бреннан відразу ж повіз її до Нью-Доуна, щоб перевірити її магічні здібності. На загальний подив, Бріанна виявилася такою ж, як і та стара, Тімея Тован — крім створення щитів, маніпуляції свідомістю, атаки блискавками, які дісталися їй від батька, вона мала здатність бачити магію, майбутнє і минуле людей. Бреннан казав, що така здатність була у його прабабці, але нікому з нащадків вона не передалася. І ось Бріанні пощастило — настільки, що Бреннану дозволили забрати доньку в Нью-Доун разом із Тіною, такою вона виявилася цінною. Дар бачення був рідкісним і діти з онуками Тімеї його теж не мали, а Нью-Доун хотів собі такого шамана. Тіна без роздумів залишила сина з Джейсоном і втекла до Нью-Доуна. Джейсон був злий, намагався її повернути, але його, звичайно ж, не пустили в Нью-Доун. На щастя, про те, що Тіна буває в Сентінелі, цей недоумок не знав.

Як не дивно, але після переїзду в Нью-Доун Тіна змінилася. Можливо, на неї вплинуло те, що Бреннан розлучився зі своєю дружиною і одружився з нею, але вона стала добрішою до Таммії і разом з Бреннаном, Бріанною та Рубі приїжджала до нас щовихідних. В останні два роки Тіна нарешті стала справжньою матір'ю для Таммії. Я радий був за них обох.

Ми не знали скільки днів, місяців, років залишилося Таммії. Щодня вона згасала, була все далі від нас. Більшу частину часу вона знаходилася в якомусь своєму світі, ходила як зомбі, багато спала, але іноді вона ставала колишньою Таммією, щоправда, ненадовго. Її останній зомбі-стан тривав 2,5 місяці, Таммія прийшла до тями буквально за день до дня народження Джулз, який був 13 травня. Через 3 дні після нього вона все ще була в нормальному стані, але почувала себе слабкою і майже не вставала. Тому, коли вранці Таммія зайшла на кухню, тримаючись за стіну, я ледве не впустив яйце повз тарілку, яке призначалося для омлету.

— Ти чого встала? — здивувався я, допомагаючи їй дійти до стільця.

— Захотілося поснідати на кухні, — Таммія винувато усміхнулася. — Можна?

— Та будь ласка, — мені було байдуже, де вона їсть, аби тільки Сірі не зашкодила. Втім, зараз вона рідко атакувала своєю магією, та й Сіра легко від неї захищалася. У свої 5 з половиною років моя крихітка чудово керувала своїми здібностями. На вихідних нею займався Бреннан, а решту часу її навчала магії Джулз. — Коли вже прийшла, тоді їж тут. Омлет будеш?

— Буду.

Повернувшись, я виявив, що Сіра залізла на стілець і вже розмішує вінчиком яйця на омлет. Маленька помічниця росте! Її інтерес до готування викликав у мене найтепліші почуття, нагадуючи про Тіршу.

— Давай я сам, сонечко, у тебе ще сил мало, щоб добре збити.

Сіра неохоче повернула мені вінчик. Я, звичайно, готувати так і не полюбив, але донька була ще надто мала, щоб цим займатися.

— Я добре збиваю, тату, просто повільно, — заперечила вона, невдоволено насуплюючись.

— Звичайно, але нам зараз потрібно приготувати цілих три омлети, тож повільно не годиться. Ось візьми печиво з хлібом і віднеси на обідній стіл, — я передав дочці кошик із печивом і нарізаним хлібом.

Сіра взяла кошик і з острахом підійшла до столу, скоса поглядаючи на Таммію. Після стільки атак, якими щедро обдарувала її власна мати за все її маленьке життя, Сіра її побоювалася.

— Ти сьогодні не б'єшся, Тамміє? — смішно суплячи брови, запитала Сіра, зупинившись за кілька кроків від Таммії.

— Ні, сьогодні я контролюю себе. Давай сюди кошик, Сіро, — Таммія простягла руку і Сіра, віддавши їй хліб із печивом, одразу ж чкурнула до мене.

Сіра майже не називала Таммію мамою, здається, вона всього кілька разів так до неї звернулася, воліючи використовувати ім'я. В тому була наша з Джулз провина. Ми завжди говорили про Таммію при Сірі, використовуючи її ім'я, ніколи не вчили дівчинку називати її мамою, ось вона і не звикла. Коли я пізніше намагався пояснити їй, що Таммія — її мама і їй слід називати її саме так, Сіра відмовилася. Вона не бачила у Таммії матір, не бачила в нас сім'ю. Вона знала, якими бувають правильні сім'ї: такою була сім'я Джоани з дядьком Недом, Сью з чоловіком, з чиєю донькою Сіра потоваришувала, сім'ї інших наших друзів. Але тільки не наша.

Сіра сприймала матір як людину, що піклується про дитину, з якою має дружити тато, а не просто жінку, яка жила з ними вдома. Через свій юний вік вона не розуміла, що жінка — це та, хто її народила. Звичайно, пізніше я їй все поясню, а зараз вона не бачила в Таммії матір і назвала її так лише кілька разів на моє прохання. Спочатку Таммія на неї ображалася, сумувала, але згодом звикла.

Приготувавши сніданок на трьох, я посадив Сіру за стіл, подалі від Таммії, і ми вперше за довгий час поснідали як сім'я. Від цієї думки мені стало смішно. Я сам не вважав нас сім'єю, а від Сіри хотів, щоб вона вважала. Для мене моєю сім'єю була лише Сіра — моя дівчинка, така схожа на мене в усьому. Іншої у мене бути вже не могло.