Розділ 17

Ровен, 2337

Отримавши нову дочку, Бреннан відразу ж повіз її до Нью-Доуна, щоб перевірити її магічні здібності. На загальний подив, Бріанна виявилася такою ж, як і та стара, Тімея Тован — крім створення щитів, маніпуляції свідомістю, атаки блискавками, які дісталися їй від батька, вона мала здатність бачити магію, майбутнє і минуле людей. Бреннан казав, що така здатність була у його прабабці, але нікому з нащадків вона не передалася. І ось Бріанні пощастило — настільки, що Бреннану дозволили забрати доньку в Нью-Доун разом із Тіною, такою вона виявилася цінною. Дар бачення був рідкісним і діти з онуками Тімеї його теж не мали, а Нью-Доун хотів собі такого шамана. Тіна без роздумів залишила сина з Джейсоном і втекла до Нью-Доуна. Джейсон був злий, намагався її повернути, але його, звичайно ж, не пустили в Нью-Доун. На щастя, про те, що Тіна буває в Сентінелі, цей недоумок не знав.

Як не дивно, але після переїзду в Нью-Доун Тіна змінилася. Можливо, на неї вплинуло те, що Бреннан розлучився зі своєю дружиною і одружився з нею, але вона стала добрішою до Таммії і разом з Бреннаном, Бріанною та Рубі приїжджала до нас щовихідних. В останні два роки Тіна нарешті стала справжньою матір'ю для Таммії. Я радий був за них обох.

Ми не знали скільки днів, місяців, років залишилося Таммії. Щодня вона згасала, була все далі від нас. Більшу частину часу вона знаходилася в якомусь своєму світі, ходила як зомбі, багато спала, але іноді вона ставала колишньою Таммією, щоправда, ненадовго. Її останній зомбі-стан тривав 2,5 місяці, Таммія прийшла до тями буквально за день до дня народження Джулз, який був 13 травня. Через 3 дні після нього вона все ще була в нормальному стані, але почувала себе слабкою і майже не вставала. Тому, коли вранці Таммія зайшла на кухню, тримаючись за стіну, я ледве не впустив яйце повз тарілку, яке призначалося для омлету.

— Ти чого встала? — здивувався я, допомагаючи їй дійти до стільця.

— Захотілося поснідати на кухні, — Таммія винувато усміхнулася. — Можна?

— Та будь ласка, — мені було байдуже, де вона їсть, аби тільки Сірі не зашкодила. Втім, зараз вона рідко атакувала своєю магією, та й Сіра легко від неї захищалася. У свої 5 з половиною років моя крихітка чудово керувала своїми здібностями. На вихідних нею займався Бреннан, а решту часу її навчала магії Джулз. — Коли вже прийшла, тоді їж тут. Омлет будеш?

— Буду.

Повернувшись, я виявив, що Сіра залізла на стілець і вже розмішує вінчиком яйця на омлет. Маленька помічниця росте! Її інтерес до готування викликав у мене найтепліші почуття, нагадуючи про Тіршу.

— Давай я сам, сонечко, у тебе ще сил мало, щоб добре збити.

Сіра неохоче повернула мені вінчик. Я, звичайно, готувати так і не полюбив, але донька була ще надто мала, щоб цим займатися.

— Я добре збиваю, тату, просто повільно, — заперечила вона, невдоволено насуплюючись.

— Звичайно, але нам зараз потрібно приготувати цілих три омлети, тож повільно не годиться. Ось візьми печиво з хлібом і віднеси на обідній стіл, — я передав дочці кошик із печивом і нарізаним хлібом.

Сіра взяла кошик і з острахом підійшла до столу, скоса поглядаючи на Таммію. Після стільки атак, якими щедро обдарувала її власна мати за все її маленьке життя, Сіра її побоювалася.

— Ти сьогодні не б'єшся, Тамміє? — смішно суплячи брови, запитала Сіра, зупинившись за кілька кроків від Таммії.

— Ні, сьогодні я контролюю себе. Давай сюди кошик, Сіро, — Таммія простягла руку і Сіра, віддавши їй хліб із печивом, одразу ж чкурнула до мене.

Сіра майже не називала Таммію мамою, здається, вона всього кілька разів так до неї звернулася, воліючи використовувати ім'я. В тому була наша з Джулз провина. Ми завжди говорили про Таммію при Сірі, використовуючи її ім'я, ніколи не вчили дівчинку називати її мамою, ось вона і не звикла. Коли я пізніше намагався пояснити їй, що Таммія — її мама і їй слід називати її саме так, Сіра відмовилася. Вона не бачила у Таммії матір, не бачила в нас сім'ю. Вона знала, якими бувають правильні сім'ї: такою була сім'я Джоани з дядьком Недом, Сью з чоловіком, з чиєю донькою Сіра потоваришувала, сім'ї інших наших друзів. Але тільки не наша.

Сіра сприймала матір як людину, що піклується про дитину, з якою має дружити тато, а не просто жінку, яка жила з ними вдома. Через свій юний вік вона не розуміла, що жінка — це та, хто її народила. Звичайно, пізніше я їй все поясню, а зараз вона не бачила в Таммії матір і назвала її так лише кілька разів на моє прохання. Спочатку Таммія на неї ображалася, сумувала, але згодом звикла.

Приготувавши сніданок на трьох, я посадив Сіру за стіл, подалі від Таммії, і ми вперше за довгий час поснідали як сім'я. Від цієї думки мені стало смішно. Я сам не вважав нас сім'єю, а від Сіри хотів, щоб вона вважала. Для мене моєю сім'єю була лише Сіра — моя дівчинка, така схожа на мене в усьому. Іншої у мене бути вже не могло.

Після сніданку я допоміг Таммії дістатися спальні і повернувся до Сіри. Настав час поговорити з нею про серйозні речі. Звичайно, вона була ще занадто мала, щоб їй правильно пояснити смерть, але вона все одно побачить, як Таммія помре. Буде краще, якщо я підготую її, ніж для неї це стане шоком. Навіть при тому, що Сіра не любить свою матір, боїться її, вона, напевно, злякається її смерті. Хто знає, як Таммія вмиратиме? Хто знає, за яких обставин це станеться? Можливо, вона впаде мертвою просто на очах дочки? Я не міг цього передбачити. Джулз теж не бачила, якою буде її смерть, як і Бріанна. Схоже, Всесвіт не хотів нам її показувати.

— Сіро, сонечко, підемо прогуляємось? — я не хотів починати серйозну розмову вдома.

— А куди, татусю?

— До річки.

— На ту лавочку між вербами? — Сіра усміхнулася.

Колись я зробив її разом із Тіршею на свій 15-й день народження, ми не раз там сиділи. Тепер її облюбувала моя дочка.

— Так.

Я простяг доньці руку і вона охоче в неї вчепилася. Ми йшли поволі, насолоджуючись теплим весняним днем. Незабаром настане літо, його дихання вже відчувалося в повітрі.