Примара здивовано кліпнула. Це виглядало дивно, дивлячись на те, наскільки страшними були його очі. Вікно, через яке нещодавно проник вітер знов було закрите.

— Ти маєш мене боятися.

Дівчина кивнула, переступивши з ноги на ногу. Під її погляд підпала дивна річ, що стояла на тумбочці, біля самої стіни. В очах спалахнув пустотливий вогник.

Підійшовши, Кіра взяла в руки невелику клізму. Про щось задумалася, а потім повернулася до прозорого гостя.

— А в примар буває запор? — те, як викривилися її губи, не на жарт злякало привида, і він позадкував до стіни. — Та чого ти? Це ж зовсім не боляче! Куди ж ти тікаєш?! — дівчина швидкими кроками подолала палату, і відкрила двері.

У коридорі вже нікого не було.

— А-у-у-у? Ти де? Я тільки спитати… У мого колишнього нещодавно були проблеми. Ти ж лікар. Ти ж давав клятву Гіппократу. Ти не можеш ось так піти! Ти ж обіцяв мені! — Кірі несподівано захотілося зареготати, що вона й зробила. — Мій колишній також обіцяв мені, що не кине! Що буде зі мною в радості та горі! І що він ні за що не відмовиться від мене! А-у-у-у! При-ма-ра! Ти часом там не знайомий з моїм колишнім? Він також втік. По-англійськи, як то кажуть!

Але привида вже й слід зник. Робити було нічого, тому дівчина пішла далі гуляти. Все одно їй не дадуть поспати.

"Тут буду страждати тільки Я"