З її губ смачніше

Вітаю, любі читачі і читачки!

Ви зауважували? Герої моїх книг іноді ще ті дегустатори — то сидр люблять смакувати з вуст коханої, то морозиво… :) Тому сьогодні для вас невелика смачна добірка❤️

#1❤️

— Я завжди намагався вразити. Дорогі ресторани, цікаві поїздки. Хотів підкреслити свій статус і можливості.

— А мене, отже, не хочеш вразити?

— Ні. З тобою я хочу зробити щось таке, що було б приємно саме тобі, а не щось, що потішило б моє его, — він обійняв Гаїну за плечі, потерся щокою об її маківку. — Дивись, морозиво. Ти ще не перехотіла?

— Весь день про нього мрію.

— Тоді ходімо.

Вони підійшли до вуличного стенду з холодильником, у якому було цілих дванадцять видів холодних ласощів.

— Очі розбігаються.

Гаїна всміхнулась, розглядаючи лотки з ванільним, шоколадним, полуничним, манговим, лимонним та іншими морозивами.

— Тоді купимо все? Разом з холодильником, — Тадей промовив це нарочисто серйозно й одразу ж звернувся до продавчині: — Ми хочемо все це.

Жінка здивовано витріщилася на нього, а Гаїна вткнулася чолом у його плече, розсміялась.

— Припини. Незручно ж як…

— Хіба ти не хотіла, щоб я тебе вразив?

— Ти вразив вже тим, що обрав мене, — прошепотіла, не відхиляючись від його плеча.

Тадей завмер, важко ковтнув і прислухався. Чомусь саме від цих її слів серце затанцювало у грудях, наче п’яне — штурхаючись у всі боки.

— По-іншому не могло бути. Але обираймо вже морозиво, бо пані продавчиня подумає, що ми тут не купувати прийшли, а якусь виставу показуємо.

Жінка за холодильником розсміялась.

— Ні-ні, на закоханих приємно дивитися. То що будете?

Від стенду вони пішли з шістьма кульками морозива різних смаків — по три у кожному ріжку. І все для Гаїни. Тадей лише дивився, як вона почергово пробує то одне, то інше й мружиться від задоволення. Йому морозива не хотілося, але ще й як сподобалося цілувати її прохолодні солодкі губи щоразу, коли вона скуштувала новий вид.

— Мм, це полуничне дуже смачне… — приговорював. — А шоколадне ще краще.

— Може, ти скуштуєш з ріжка?

— З твоїх губ смачніше.

Читайте книгу тут.

#2❤️

— А що п’єш ти?

— Безалкогольне пиво. Хочеш спробувати?

Я почула, як він сьорбнув, і різко захотіла.

— Так. Якщо можна.

— Тримай.

Я чекала, що він дасть мені пляшку в руку, але натомість підніс прямо до губ.

— Обережно, не поріжся, — прошепотів.

Я нахилилася, торкнулася губами бляшанки і знайшла отвір для пиття. Подумала: Тарасові губи щойно торкалися того самого місця. Треба ж, у нас вийшов опосередкований поцілунок.

— …Просто не хочу ні з ким цілуватися. Якби ти знала, скільки мікробів передаються через поцілунок! — запевняв Фобер незнайомку на новорічній вечірці.

Я закашлялась. Пиво пішло “не в те горло”, у грудях запекло.

— Все гаразд? — Тарасова долоня торкнулася мого плеча.

— Так, все добре.

— Можна спробувати твого сидру? — тихо спитав він. Я буквально чула, як усміхався.

— Хочеш обмінятися мікробами?

— Ми вже обмінялися ними. Вчора. Забула?

Якби ж то. Мені досі робилося спекотно від спогадів.

Я піднесла свій сидр, і він вкрив долонею мою долоню. Нахилився, зрозуміла я з поруху повітря і наближення до мене шлейфу мускусного парфуму. Мабуть, торкнувся губами, але пляшку не перехилив.

— Ти ж не випив, — прошепотіла я, дивуючись.

— Я не п'ю алкоголю.

— Тоді що ти зараз робиш?

— Користуюся єдиною можливістю тебе поцілувати, хоча б через бляшанку.

Читайте книгу тут.

#3❤️

— А скуштувати можна? — спитала, стаючи поруч.

— Спробуй.

Богдан лукаво блиснув очима. З усмішкою дивився, як Марійка нахилялася до великого напівстиглого грона і розглядала його. Вона обирала найстиглішу на вигляд ягоду і, нарешті знайшовши таку, обережно зірвала пальчиками так, щоб не пошкодити решту грона. Підносила до губ ту виноградину так млосно довго, що в Богдана й самого встиг прокинутись апетит. Не до винограду. До її губ, звісно.

— Кислий, — вона скривилась, але пережувала і ковтнула виноградину.

— Бо ще зелений.

— Який же зелений, якщо синій?

— Ну… технічно червоний.

Вони подивилися одне на одного і засміялись одночасно. Відрізані старими виноградними лозами від решти світу, в тіні здоровенного листя обоє відчували, як легко разом сміятися. Взагалі все легко було останнім часом.

Богданові було легко, бо не самому доводилося сидіти в чотирьох стінах, бо хтось слухав його роздуми вголос щодо виноробства, бо мав кому готувати свої улюблені страви і мав кого обіймати перед сном. Раніше, постійно перебуваючи серед людей, щодня перетинаючись мало не з десятками знайомих облич, він і не усвідомлював, наскільки не створений для самітного життя. Потім, коли довелося провести в цьому домі кілька тижнів наодинці, вже думав, що поганою була ідея покинути Львів. Але тепер, з Марійкою, знову передумав. Її було достатньо. Навіть без довгих розмов, вже самою присутністю поруч вона вдихала життя в це місце і в нього самого.

Їй було легко, бо батько був далеко і навіть не потикав до них носа, у їхні справи не ліз. За весь час лише раз зазирнув у гості, й то на кілька хвилин — коли викопував картоплю на злощасній ділянці. Ще було легко тому, що могла багато говорити з Дариною по телефону — сестра телефонувала, щойно знаходила вільну хвилину. А ще легко, бо Богдан ні в чому не тиснув. От зовсім ні в чому. За роботу вона бралася сама, а коли не бралася — не змушував. Молитися щовечора не мусила (хоча цю звичку вона зберегла, просто тепер молитви були простішими і щирішими — опускалася навколішки перед образом в одній з кімнат і дякувала Богові за прожитий день). До близькості Богдан теж не схиляв, обмежувався обіймами і поцілунками.

Взаглі поцілунків було багато. От навіть зараз. Марійка досміялась і облизала губи, які зберегли смак кислого виноградного соку.

— Я тебе зараз поцілую, — попередив Богдан, не зводячи погляду з її губ.

— У мене губи кислі.

— Для мене твої губи завжди солодкі.

Читайте книгу тут.

Обирайте найсолодшу історію для себе для себе ;)

***

ЗАМОВИТИ ДРУКОВАНУ КНИГУ В МОЄМУ телеграм-каналі можна тут

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці