Невже ти готова в розквіті років заточити себе в..

Цікаво, що думають і відчувають люди, підбиваючи совість погодитися на таку підлість? Чи солодко їм спиться.

З іншого боку, звісно, величезна подяка автору витівки, адже зняв мені рожеві окуляри, крізь які дивилася закоханим поглядом на Олега. От тільки тепер дуже боляче розбите скло врізається в очі. Від цього ріже, пече, сльози ось-ось потечуть. А цього допускати ніяк не можна. Інакше знову ж таки інкримінує весь творчий колектив мені непрофесіоналізм, невміння відокремити особисте від роботи.

Тепер цікаво навіть, як довго цей пес по чужих ліжках скаче і скількох ощасливив собою?

Зробила глибокий вдих, окинула поглядом декорації. Художник-декоратор постаралася на славу, відтворивши повною мірою необхідну обстановку й атмосферу. Я б і сама в такій кімнатці пожити не відмовилася. Миле все таке, ніжне і повітряне, як і вся моя героїня. Її долю пережити для мене виявилося непросто. Якби я була такою ж м'якою і ніжною, ймовірно, зламалася б від життєвих поневірянь і негараздів, удосталь виданих мені долею.

— Колеги, прошу мене вибачити за хвилинну слабкість, — голосно звернулася, щоб почули й зрозуміли всі. Якщо не закрити інцидент, він переслідуватиме мене ще вкрай довго, як невдачу, яку смакуватимуть. Тому останнє слово має залишатися за мною. — Імовірно, Меркурій не тим боком став до решти планет...

Почулися самотні смішки, що демонстрували розуміння. Ну ось і славно. Я готова зробити над собою ще одне зусилля і вчинити цей маленький подвиг.

Піднялася на ліжко й посунулася, даючи місце Олегові. Дивно дивитися на нього тепер. Начебто те ж саме обличчя, та ж фігура, які вважала рідними кілька, як мені здавалося, щасливих років. При цьому так холодно і так порожньо. Але все ще хочеться притиснутися обличчям до його грудей, як у дні хвилювань перед іспитами чи кастингами. Відчути на своїй спині його впевнені заспокійливі погладжування, що  додають сил.

Якби тільки він зараз сказав, що це помилка. Нехай не монтаж. Зовсім уже локшину на вуха накручувати я не готова. Але хоча б, що він помилився. Справді, ми всі не святі. Кожен у чомусь своєму. Я б пробачила. Напевно.

Але ж він з абсолютно нахабним, задоволеним і впевненим виглядом заявив, що все гаразд, не трапилося нічого надзвичайного. А, можливо, це я просто чогось у цьому житті не розумію? Принаймні, судячи з постів психологів у соціальних мережах, я не розумію абсолютно нічого. У сім'ї тепер кожен має любити насамперед себе, увагу дітям тільки після уваги дружині, а батьків узагалі відрізати від себе — вони ж більше не сім'я навіть. А якщо намагаються бути ближчими до дітей, значить, ледь не аб'юзери, які руйнують особисте щастя діточок, що повиростали.

Струснула головою, відганяючи неприємні думки, що сіють смуту. Але ж Олег набагато легше вписується в цей новий уклад. Навіть перша серйозна сварка в нас сталася саме на цьому ґрунті.

Ми зняли першу спільну кімнату з перших успішних зйомок. Мені запропонували головну роль, а я вблагала режисера взяти на роль другого плану Олежку. Йому не сказала про це, звісно. Навіщо ранити гордість коханого чоловіка? Якось ніяково було святкувати тільки мої зйомки, мій кінодебют. Я тоді наївно запропонувала покликати наших батьків на крихітне новосілля. Ну і відзначити наші перші зйомки в серйозному проєкті. Нехай квартира ще не наша, але так вони були б спокійніші за нас.

— Тобі треба, ти й клич їх, — роздратовано відмахнувся Олег.

Я здивовано відскочила. Плюхнулася на край ліжка з телефоном у руці, збиралася дзвонити. Думала, тільки дату уточню з ним.

— Як це?

— Тобі що, нудно зі мною? Треба сюди циганський табір притягнути?

Насупившись, я намагалася збагнути, чи жартує він так своєрідно, чи образив щойно моїх батьків, а значить і мене, чи відгукнувся зневажливо про своїх.

— Твої батьки — цигани, а я не знала? — спробувала віджартуватися, а заразом і ґрунт промацати.

— До чого тут це! — Олег поплентався до холодильника і став нервово відкривати лоточки, підшукуючи щось їстівне для заспокоєння.

Я слідом. Чого він узагалі так завівся?

— Не треба тягнути предків у нашу сім'ю. Нічиїх, — він кинув на мене різкий погляд, маючи намір закрити питання.

— Тобто як це? — зупинитися вже не могла, я мала розібратися в його ставленні до цього важливого для майбутнього сімейного життя питання.

Але ж я, наївна, збиралася будувати з ним сім'ю. Здорову, міцну, одну і на все життя.

— Що я незрозумілого сказав? Батьки — це не частина сім'ї, — відрізав він.

Я втупилася на нього з мовчазним запитанням. А хто ж тоді такі батьки, якщо не частина однієї великої родини? Інкубатор, чи що? Виростив і шуруй на всі чотири сторони?

— Вибач, — зам'ялася я. — Здається, я не так зрозуміла тебе.

— Усе ти правильно зрозуміла, Люб.

Він мигцем глянув на мене, плюхаючись на м'який куточок із лоточком і виделкою в руці. Відкрив його і став швидко і зі смаком поглинати приготовану на вечерю курку. До неї мало додаватися пюре. Але, здається, воно буде порожнім увечері, без курки. Промовчала. Це зараз не так важливо. Курку я можу зробити ще одну, а от зректися улюблених мами й тата...

— Якщо ти ще маленька дівчинка і залежиш від своїх батьків, у нас нічого не вийде. Мені потрібна зріла, розсудлива жінка. В ідеалі, ця жінка — ти.

Він говорив, а мені ніби гілки на вітрі хльостали по обличчю. Оце так поворот! Тобто, я незріла? Я, яка допомагала йому здавати дипломну роботу? Яка шукала для нас обох усі кастинги, виступаючи кимось на кшталт агента. Привела його в кіно — саме з тієї ролі почалися хоч якісь зйомки для нього. Допоки ми не дійшли разом до цієї мелодрами (в буквальному і переносному значеннях). І квартиру нашу орендовану шукала і домовлялася теж я. Поки він збирався все це робити, але трохи пізніше.

Як би сильно не любила його, бути зручною для кого б то не було не збиралася.

— Прекрасно! — обурилася в серцях. — Тоді, як зріла і врівноважена жінка, я зателефоную своїм батькам. Твої, якщо вони тобі не дорогі, можуть не приходити в гості. Ти сам так вирішив щойно. Як зрілий розсудливий чоловік.

Олег завмер із недонесеною до рота виделкою.

— Я такого не говорив, не треба пересмикувати.

— Ні, любий, ти саме так і сказав. Виростили і до побачення. Я бачу це не так. І саме час поговорити про це серйозно. Тому що мої батьки завжди поводилися і поводяться тактовно, і в сім'ю не полізуть, але я буду запрошувати їх у мій дім. Спілкуватимуся з ними й підтримуватиму людей похилого віку, які дали мені життя і все для життя, які віддали мені свої сили та найкращі роки!

— Гей, трохи менше пафосу, — невдоволено скривився хлопець.

— Це елементарна подяка найближчим людям, — фиркнула я, неспроможна зупинитися — у грудях вирувала справжня, фізично відчутна пожежа незгоди з його позицією. — Вони годували мене в дитинстві з ложечки. Треба буде, якщо не дай Боже настане такий день, і я зроблю для них те саме. Шукали для мене найкращих лікарів і ліки, коли я хворіла. Чому тепер я маю сказати їм, щоб справлялися самі, коли хворіють вони?

— Та тому, що в тебе своє життя! Ти не просила їх тебе народжувати! — розлютився Олег, підхоплюючись із місця і жбурляючи лоточок на стіл так, що жирні бризки полетіли на стіну.

Я скривилася, розуміючи, хто саме буде відтирати їх.

— Вони самі так вирішили, і самі народили. Потім шістнадцять років поняньчилися, а ти тепер усе своє життя на вівтар їхнього егоїзму покладеш?

— Ти хотів би знати, що наша дитина думає і каже комусь точно так само? — запитала тихо, як останній аргумент, останню спробу достукатися до його свідомості.

— Діти? — він ошелешено втупився на мене, ніби не розумів, про що я. — Які діти?

— Наші, — сковтнула клубок. — Колись...

Здається, це день суцільних відкриттів для мене.

— Любаво, — трохи пом'якшившись, вимовив мій хлопець, підходячи ближче і беручи своєю рукою моє підборіддя, щоб підняти й зазирнути мені в очі. — Невже ти готова в розквіті років заточити себе в пелюшки, відмовитися від світла софітів і солодкого крику: «Стоп, знято!»?

Читати книгу тут