Чи пробачати зраду?

Головне — зосередитись і стогнати якомога чуттєвіше, пристрасно вигинатися та притискати до себе Олега. Бо решту домалює збочена уява глядачів, деякі з яких всю стрічку чекають тільки на цю сцену. Здавалося б, завдання найлегше з усіх, які можливо вигадати. Але я не можу. Не можу третій дубль поспіль.

Знімальна група вже вся завелася. Асистентка режисера обмахується сценарієм від раптової задухи та дивиться затьмареним поглядом на мого партнера по знімальному майданчику. І я дивлюся. Та найбільше у світі хочу зараз стукнути його чимось і веліти злізти з мене негайно. І хоч як то не професійно, а мені просто зараз байдуже.

Режисер не приховує невдоволення та від фізіологічно обґрунтованої незручності не може вмоститися на своєму стільці. Гримерки закушують губи раз по раз, між дублями підбігають поправити грим.

— Злізь з мене, плямиста гієна, — таки не витримую і ціджу крізь зуби.

Олег чомусь задоволено посміхається та дуже неохоче починає ковзати, наче зараз нарешті полишить мене у спокої.

— Любаво, що цього разу не так? — роздратовано гарчить режисер у гучномовець.

— Злізь, кажу, — вимагаю стиха, викликаючи ще більш нахабну посмішку.

Та у цей момент Олег нарешті розуміє по моєму погляду, що перетнув межу, і я говорю серйозно. Навмисне зачіпляється за мене, спускаючи ноги з ліжка. Сідає та показово тяжко зітхає. Мовляв, за що мені Всесвіт послав таку недолугу партнерку?

Його зітхання відлуння розносить по всьому майданчику, охоплюючи закутки вибудованої кімнати, в якій мали знімати цю сцену. І половина технічного персоналу йде палити. Хтось дзвонить дружині чи чоловіку, аби зняти геть реальну фізичну напругу. Хоча до кінця знімального дня ще дожити треба. Дехто усамітнюється в бажанні привести себе до ладу.

Треба було все ж погодитися на дублерку. Та хто ж знав, що обставини складуться саме так і саме в день зйомок цього епізоду?

— Я вимагаю пояснень! — не витримує режисер, і я ніяковію, ховаючи від нього присоромлений погляд.

— Мені треба пʼять хвилин, — прошу тихо і кулею вилітаю назовні.

Даремно сподівалася, що стане легше на свіжому повітрі. Серпнева липка спека одразу ж огортає моє тіло, уміло заховане в спеціальний комбінезон тілесного кольору. Зніматися оголеною я відмовилася, не порушуючи власні принципи. Але тепер хотілося здерти з себе цю другу шкіру, що щільно прилягала до моєї власної.

— Яка муха тебе вкусила? — кинув Олег, підійшовши впритул. — І чого це я раптом виявився гієною у тебе? — він розгублено посміхнувся.

Власне, так робив завжди, коли намагався приховати нерозуміння того, що відбувається за його участі.

— Не розумієш? — щиро розлютилася.

Різко повернулася до нього обличчям, відкидаючи довге волосся за спину.

— Та гадки не маю, чого ти сказилася! — вперся рогом чоловік.

— Помилуйся, — кинула йому та відкрила галерею у своєму смартфоні.

Ці світлини я бачила вже неодноразово. Дивитися ще раз виявилося боляче.

Весь наш факультет, та й майже весь університет театру, кіно і телебачення був упевнений, що таким жінкам, як я, ніколи не зраджують. З обличчя, безумовно, води не пити. Але тут ще й відмінниця, популярна акторка. Причому не завдяки зовнішності. Виявляється і такі плачуть.

Був же колись серіал про багатіїв, які теж плачуть. Ну от, тепер можна знімати про красунь і розумниць. Плачуть всі, і можу про це впевнено казати з власного досвіду.

Боляче аж до внутрішнього крику. Ну як він міг? Між нами ж почалася ця шалена хімія ще на першому курсі універу, на першому парному етюді. Подивилися в очі один одному. А тут хоп! І навчання пролетіло, як мить. Пліч-о-пліч весь час. У акторській трупі театру, на знімальному майданчику, в житті. Одружуватися, щоправда, ми обидва не поспішали. Хотіли перевірити часом почуття. Бо ж раптом помилилися і сплутали щось інше з коханням. От і перевірили!

Я безсило сплеснула долонями, дивлячись на його втрачений вираз обличчя. Дивно, але він щиро не розумів причини моєї поведінки.

— Чекай-но, Любаню, ти через таку дрібницю влаштувала скандал і зриваєш зйомки? — здивувався він.

— Дрібниця? То для тебе наші стосунки були дрібницею?

— Не пересмикуй, — роздратовано знизав плечима. — Ти знаєш, як ставлюся до тебе. Але ж я — чоловік. Жива людина зі своїми простими потребами.

— Гієна ти полігамна! — розлючено буркнула.

— Слухай, закриймо цю тему. Знімемо епізод, завтра ще один день — і картина піде в роботу монтажерів. А тоді будемо розбиратися з почуттями.

— Я не можу! — скрикнула й озирнулася, бо на нас вже озиралися із жвавим інтересом.

Здається, минуло набагато більше часу, ніж оголошені мною пʼять хвилин. Та варто було мені подумати, що зараз ми повернемося у ліжко і він почне цілувати мене, як охоплювала така нестерпна огида! Нехай навіть то все не справжнє. Але ж виглядати має природно, не можна розраховувати тільки на глядацьку уяву.

Вишенькою на торті — я тепер не можу все переграти й замовити дублерку для цієї сцени. Це б стало плямою на всій моїй подальшій кар’єрі. Гідні фахівці не граються такими речами. Акторство — то не суцільна богема, як може здаватися по іншу сторону екрана. Я вкладаю у свою роботу велику частку душі, щиро вірю у те, що переживають мої герої. Деколи колеги посміюються навіть, що надто серйозно ставлюся до цього. Так і вигоріти легко. Але я не можу інакше. Маю докопатися до мотивації вчинків, зрозуміти й виправдати для себе кожне їх рішення, «дописати» те, що мав написати сценарист. А він, як завжди, поспішав через шалені дедлайни. Видавав скоріше «рибу» для нової мелодрами, ніж готовий адекватний сценарій.

Сьогодні мав бути фінал зйомок. Остання сцена, де наші герої мали об'єднатися в пристрасному пориві — і все, це кінець фільму. Але ранок почався з непередбачуваних змін. В оренду взяли дороге ліжко для кульмінаційної сцени, але його раптово треба повернути. Все летить шкереберть, і тут ще одна несподіванка — мені приходить повідомлення. Від невідомого абонента. З Телеграму. Я відкриваю — і бачу... Олег. На фото. Але не зі мною, і не на зйомках. Він в обіймах іншої, на якихось надто інтимних світлинах. Сцени не зі сценарію — це справжня зрада, без зайвих слів.

Серце пропускає удар. В голові лунає один-єдиний крик: "Це не може бути правдою!". Але фото не дають шансів для сумнівів. Раптом щось всередині клацає: хтось хоче мене зламати. Хтось, кому заважаю я, моя роль, моє місце у цьому фільмі... Заздрість? Інтрига? Змова? Якщо зараз дам слабину, втечу, не зіграю, — мене миттю замінять. Вже бачу, як дублерка із задоволенням грає мою сцену — кожен вигин її тіла, кожен стогін викличе фурор, і вже завтра всі заголовки будуть про неї. І тоді все, кінець. Я впаду. Не як героїня, а як акторка.

Я зціплюю зуби, ковтаючи біль, і повертаюся на майданчик. Але всередині мене кипить. Я відчайдушно оглядаю всіх навколо, намагаючись зловити хоч натяк на те, хто ж міг надіслати ці фото? Хто наважився так безжально знищити мене?

Психологічний любовний роман "Акторка" - нетипова історія зради та пошуку щастя сильної жінки, якій доведеться пройти всі кола пекла, щоб дізнатися, хто вона є насправді та чого бажає...