Поки пишу нову чотирнадцяту главу, ділюсь шматочком із неї:

Холод почав пробирати до кісток та віддавати тремтінням у всьому тілі. Зуби не попадали один на одного. Хотілося втекти звідси, закутатися у теплу ковдру, випити гарячого бабусиного малинового чаю та почути заспокійливе «все буде добре, мій жучок» від мами. Ком підступив до горла. Сльози виступили на моїх очах. Дідько! Що відбулося з моїм життям? Я завжди повторюю, що моє життя — це мій вибір, але я не обирала таке життя. Якісь люди зверху вирішили це все за мене. І ось зараз я намагаюся втекти з рідного дому, бігти у невідомість, в надії знайти вільне життя. Невже моє життя хтось зруйнував? Ні! Все одно, я роблю цей вибір. Саме я його роблю. Я обираю взяти своє життя назад до своїх рук та змінити його на краще. Якщо не спробую — не дізнаюся. Адель, зберись! Тобі треба йти далі!

[ не забувайте читати книгу «(не) одна під дощем» від Ангеліни Александренко, ставити ваші вподобайки та лишати коментарі ]
~ всіх обійняла