Вітаю! Нова глава книги "Живий метал. Прокляття крил" вже на сайті! 

_____________________________________

 Я аж затамував подих. Радісно вибивав ритм пальцями на кермі. Потім знов обернувся. Машина патрульних мисливців була все ближче. Моя надія на рятунок, я відчував таємну радість – я так давно не бачив своїх, так скусив!

 І от коли вся моя увага була прикута до чотридверного пікапу, з загорнутою в брезент туреллю – боковим зором відчув якийсь рух. Я рефлекторно зловив те, що в мене летіло і різко розвернувсь. Серце пропустило удар. Я подивився на це – думав стріла, чи ніж хтось метнув. А це…бляха...книга… Але влупилась в руку боляче гострим  кутом. Ай, бля. Тож в принципі це теж можна вважали зброєю. Ще важка. Я прикинув її в руці. Гмикнув. Але тут згадав про те, що мені треба було якось подати знак своїм, але вони проїхали повз, а я не встиг...бо відволікся на цю дурню.

 О ні! Ні! Я з болем і розчаруванням на серці проводжав поглядом пікап, який проїхав повз. Я тільки міг зажурливо видохнути. Ні! Я ж тепер не знаю, коли зможу ще раз  отримати таку нагору! Ні! Так нечесно! Та за що?? І я подивився на книгу в своїй руці, а ще почув вовтузіння і шелест поряд.

– Ай, як боляче, – я почув тихий голос.

 Ну все! Я зараз наваляю тій розтяпі, яка жбурляється книжками. Мені треба випустити пару, інакше  це добром не кінчиться.

– Ну сцуко, тримайся, паскуда…– прошипів я, різко відчиняючи дверцята.

 Я виліз з салону і почав оглядатися, тримаючи ту кляту книгу, готовий нею же відхріначити ту паскуду. Що все мені споганила.

– Ой, – почув я злякане.