Знижка на одну з моїх перших книг

Вітаю, любі читачі і читачки!

Знижки продовжуються! Сьогодні ловіть -15% на роман “Не хвойда”. Це ніжна і терпка історія, яка змусить вас пережити миті тепла, тривоги, насолоди! Запрошую!

Анотація:

Він – цар і бог у їхньому містечку. Його поважають і бояться. Тут йому належить все.

Їй лише 19, у неї молодші брат і сестра, про яких треба піклуватися. А ще – непутяща мати і її борг.

Він допоможе з поверненням боргу, але його пропозиція – її незагоєна рана.

Бо як віддатися тому, кого до сказу боїшся?

Що буде, коли все містечко вважатиме її хвойдою?

І як зміняться його наміри?

Уривок з книги:

— Ой, я не почула, як ти наблизився, — пролепетала, червоніючи.

Волосся мокрими пасмами спадало на його чоло, широка домашня сорочка прилипала до тіла. Зблизька він виглядав… виглядав так, що пульс Ксені вкотре пришвидшився — а вона ж вирішила, що нарешті дала з цим раду і серце більше так не тарабанитиме від нього. Гордій ступив ще ближче, змусивши її зробити пів кроку назад і зіпертися на кухонну тумбочку. Вона не встигла отямитися, коли його м’які губи ковзнули її вустами. Швидко, ніжно, п’янко.

— Ти казав, що не будеш, — прошепотіла, коли він відхилився.

— Наскільки розбираюсь в жіночій фізіології, місячні не заважають цілуватися, — сказав він серйозно, не даючи жодного натяку, що це жарт. — Чи тобі щойно було боляче?

— Ні.

— Неприємно?

— Ні.

— Ну от.

Він поставив чай на стільницю і вийшов у вітальню.

Їй справді не було неприємно, чого б то? Навпаки — за ту коротку мить, коли його вуста торкалися її губ, відрадна знемога встигла розлитися всім тілом Ксені, навіть здалося, що зник біль у животі.

Ксеня приготувала чай і віднесла дві чашки у вітальню. Гордій стояв з пультом біля домашнього кінотеатру.

— Любиш старі фільми? — спитав, не глянувши на неї.

— Не знаю. Я рідко дивлюся фільми.

— Книги, музика?

Ксеня заперечно похитала головою. Вона хотіла сказати, що не має на це часу, натомість випалила набагато більше правди:

— Я геть дурна. Не знаю, які виходять фільми, музику слухаю тільки ту, що по радіо, а книг може дві чи три за все життя прочитала.

Гордій нарешті подивився на неї і звів брови догори.

— Через роботу не маєш часу?

— Робота, Оленка й Андрійко, мама… Я заледве закінчила школу — вчителі просто змилостивилися, знаючи мою ситуацію. Не те, щоб мені не подобалося вчитися — дуже подобалося, але часу не було, — вона зробила павзу і за звичкою почала переплітати й заламувати пальці. — Я шукала різні підробітки з тринадцяти років, ходила старим бабусям допомогти прибрати у хаті чи на подвір’ї за кілька гривень, потім готувала їсти собі, Оленці й Андрійку...  

Ксеня не знала, навіщо розповідає це йому, але слова тяглися як залізничний состав — рівним рядком, не відстаючи одне від одного, не гублячи вагонів. Вона замовкла і зиркнула на Гордія з надією не вичитати в його очах зневаги.

Читайте книгу тут!

***

З цією історією раджу почитати такі мої книги:

❤️ “Твоя згідно з пунктом три”

❤️ “Її чужий, її рідний”

❤️ “Його тиха мрія”

***

Нагадую:

Найсвіжіші новини щодо друкованих книг, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці