Вітаю, мої любі читачі!!!

Історія, яка на друзки розбиватиме серце… 

Історія, яка зцілюватиме…

Історія, яка викликатиме багато протиріч…

Історія, яка не відпустить до останньої сторінки.

«Безжальна спокуса» 

   — Але ж ти хотіла їсти. Здається Біг-Мак.

  Я посміхнулась.

  — Хотіла… а зараз…

  — А зараз? Ти хочеш чогось іншого, як я розумію. — Його очі опустились на мої губи, а потім на доволі відкрите декольте і знову піднялись, щоб зазирнути мені у вічі.

  Ох! Я що себе так видаю? Хтива Олівія.

  — Так.

  — Ти збудилась.

  — Так.

  — І де ж це зробити, Олівіє?

  Після цього запитання мені було байдуже де, головне, щоб це було у дусі Деміана Смоука.  Апетит мій набирав обертів лише до «десерту».

  — Гадаю, що ти і це вже знаєш. Ти запитуєш, бо дражниш мене.

  Кутик його губи піднявся і на цей раз довше. Він насолоджувався тим, що я заведена, і що його слова так на мене впливають.

  — Є одне місце.

  — І що ж це за місце?

  — Підіймайся. — Деміан встав і подав мені руку. Я поклала свою долоню в його і підвелась.

  Ми йшли до хостес, і коли опинилися біля молодого чоловіка на ім’я Чоу азіатської зовнішності, Деміан нахилився до нього і щось сказав. Той хитнув головою.

  — Занесіть до рахунку.

  Чоловік знову хитнув головою у знак згоди.

  Деміан вказав мені у поворот і ми пішли темним коридором.

  — Куди ми йдемо.

  — На «сьоме небо». — Він лукаво посміхнувся.

  Ми опинились на тому ж самому даху. Під зорями та місяцем. Ми були на тридцятому поверху… одні… на даху. Деміан зачинив двері, в які ми щойно увійшли, і я одразу відчула його руки на моїй талії. Позаду нас було кілька столиків, якими вже давно не користувались, я так думаю, але сьогодні нехай і не за призначенням – ними скористуємося ми.

  Деміан підхопив мене, і я обвела його талію ногами, доки наші губи дико сплітались у поцілунку. 

«ІДЕАЛЬНА СПОКУСА» 

Я підійшов до неї і запитав.

  — Я можу тебе обійняти?

  Вона поклала виделку, і на мить зам’явшись, все-таки хитнула головою у знак згоди.

  — Так.

  Я ніжно пригорнув її до себе, і вдихаючи рідний аромат тіла, промовив.

  — Я злякався.

  — Я б з тобою так не вчинила.

  — Я злякався.

  — Ти скривдив мене.

  — Знаю. Я все виправлю.

  — Я з тобою зараз не говорю.

  — Добре. — Усміхнувшись, я поцілував її у маківку.

  Вона поруч. Вона не покинула мене.

  Я обіймав її і наповнювався спокоєм. Моя Олівія поруч.

Запрошую до спекотної, літньої історії кохання 

“Грецькі блискавки” - завершена і безкоштовна. (Передмова до книги “Красунчик з Олімпу”)

Мій телеграм

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!