Візуали Королівська іграшка

Кожному амбітному королю треба одна древня проклята відьма... і тоді скучно не буде нікому))

Привіт, мої любі читачі та гості мого блогу! Сьогодні я до вас з візуалами для КОРОЛІВСЬКОЇ ІГРАШКИ

Історія поступово набирає обертів і, по секрету, закохує мене в себе)) Сподіваюсь і ви в неї закохаєтесь))

 Анотація:

Я королівська відьма. Древня та могутня і, за чутками, смертельно небезпечна. Чотириста років я служу короні й пережила не одного короля.
Але цей…
Новий правитель Ерентаю чомусь вирішив, що я його іграшка. Що мене можна підкорити, зламати, прив’язати до себе.
Колись один король уже зробив цю помилку і прокляв мене на вічність. Я не дозволю цьому повторитись. Навіть якщо доведеться позбавити Даміана Ріонара всього.
От тільки є одна проблема. Здається… він зовсім не той, за кого себе видає, або за кого я його сприймаю?

Уривок:

– Це моя вежа, – мовила з натяком. 

Деякі попередні королі за все життя сюди й ногою не ступали, а цей, минаючи усі захисти, опинився аж на моєму злітному даху? І, що головне – я не відчула цього. Тобто мали спрацювати магічні сигнали, або хоч ехо від Октавія повинно було б сповістити про його прихід…

– Це мій замок і моє королівство, – з таким же натяком та ще й усмішкою заявив новий король.

Хіба не сердиться на мене? 

– Як дорога? – поцікавилася. – Швидко до замку дісталися, Ваша Величносте? Порталом чи хто підкинув?

Самій було цікаво, бо ж до порталу ще треба було дійти, а там механізм непростий. Так, звісно, я бачила його силу та розуміла, що він самотужки спокійно добереться, але не думала, що настільки швидко. 

– Не порталом, – відповів, проте далі не продовжив. 

Ясно. Пояснень мені не варто чекати. Та тепер цікаво як же він тоді дістався до замку? Треба буде перевірити портал, можливо навмисно бреше. 

– То куди це ти, відьмо, летиш? – повернувся до свого запитання Даміан. 

Зітхнула, розуміючи, що без пояснень не вдасться полетіти робити свою роботу. Не король, а одні проблеми.

– До Тихого лісу лечу. Там щось не те відбувається вночі. Тому я маю те “не те” знайти й знешкодити. Це моя робота, Даміане, – як малій дитині вже пояснювала. – Крім короля, в мене є деякі обов'язки. Тому… На добраніч, Ваша величносте. 

Більше не чекала, що він там ще буде говорити й заскочила на Марлену, вмощуючись зручніше та даючи їй ментальний наказ летіти до Тихого лісу. 

І мало не закричала, коли відчула спочатку різкий поштовх, а потім гарячу руку на своїй талії. 

– Що ви…

– Тшш, відьмо, – зашепотів на вухо Даміан. – Пташку лякаєш. До речі, тобі личить твоя робоча туніка і ці вузькі штани.

– Що за іграшки? – намагалася взяти себе в руки, але зробити це на великій висоті та ще й на спині ментально керованої сови й з ним за спиною було ой як не просто.

– Які ще іграшки? – удавано дивувався Даміан. – Лише сувора робота, відьмо. 

– Моя робота! – вигукнула, не витримавши й Марлена моя нервово сіпнулася та мало не скинула нас з себе.

– Хочеш як можна швидше позбутися мене? Ая-яй, яка погана відьма, – знущався Даміан.

– Моя робота, – почала значно спокійніше, хоч, бачать боги, це мені давалося титанічними зусиллями. – Ваша Високосте. В кожного є його робота. То чого, ви, Ваша Високосте, лізете у роботу відьми? У вас там у замку молода дружина, купа підданих, обов'язків та усіляких важливих королівських справ…

– Магія це теж королівська справа, Веллі, звикай до цього, – перебив він моє обурення та ще дужче притиснув до себе. – Якщо в Тихому лісі відбувається щось не те… я маю знати що саме “не те” там відбувається, і ти так просто від мене більше не втечеш, відьмо.

– Та не треба так притискатись, – прошипіла крізь зуби. Так хотілося його скинути, але ж король…

– Ну пробач. Пташку ти не таку вже й велику зробила, – зовсім не збирався відсовуватись Даміан. 

– Бо я сама мала летіти, – мало не гарчала вже.

– Інколи плани змінюються в останній момент. От як, приміром, з печерою… ти ж не планувала мене там залишати? А потім щось тебе змусило втекти, – його шепіт лоскотав мені шию і єдине, чого я бажала, це швидше вже приземлитись, тому постійно ментально підганяла ту бідолашну сову. 

– Деколи дуже небезпечно рушити плани відьми, Ваша Величносте, – відповіла холодно. – Я звісно ж підкоряюся короні, але я не всесильна і раптом що… я не помру, а от ви…

– Переживаєш за моє життя? – хмикнув.

– Попереджаю про можливі наслідки вашого свавілля, – не промовчала.

Попереду шалене протистояння двох сильних особистостей, цікаві загадки, поява нових харизматичних героїв та звісно ж випробування, як для самого королівства, так і для Даміана Ріонара та його відьми Велліари Тенебріс, в якої вже, мабуть, вперше за чотириста років голова болить від нового короля)) 

Чи буде він таким, як той, що зрадив... зламав її та прирік на вічне служіння?