Мега літня історія "Наше спекотне літо"

Вітаю, любі Натхненники!

Трішки літнього вайбу❤️

"Наше спекотне літо"

Я простягаю їй свою чашку з кавою, і вона дякуючи бере її. Робить ковток і видихає. 

   — Дякую. Минулось. 

   — Це добре. Не хотів би, щоб мене посадили і сказали, що я тебе навмисне сюди вивіз… і… 

   Саммер сміється і відказує.

   — Знаєш… а добре, все-таки, що я залишила той самий лист на столі вдома…

   Її очі блищать від сміху та щирих емоцій.

   — І що ж ти там написала? Ти ж не знала, що я тебе в ліс потягну.  

   — Не знала, але я написала, що якщо я довго не виходитиму на зв'язок, востаннє хто мене бачив, - був мій сусід. 

   Я слухаю її уважно, тримаючись, як можу, а потім вибухаю сміхом і вона також. Доки ми сміялись та весело підколювали одне одного, наш сніданок нарешті приготувався. Я обережно забрав рибину за кутики фольги з вуглів та розклав її на невеличкому столику поряд з нашими дерев'яними кріслами. 

   — Аромат просто відпад!

   — Ооо так! — Саммер втягує носом, чую, як тихо ледь муркоче і усміхаюсь. — Я б тебе розцілувала за цю рибину, яку ти для нас спіймав! — Каже вона, і я підіймаю голову від рибини та дивлюсь прямісінько їй у вічі. Підіймаю брову і лукаво усміхаюсь. — Ну… ти зрозумів… це я…

   — Нічого не знаю! Раз є бажання розцілувати - тоді риболов-кухар до ваших послуг. — Червоніє. Я задивляюсь на її веснянки, губи, які ледь тремтять, а потім знову дивлюсь в блакить очей.

   Саммер нахиляється і торкається моїх губ. Ніжно, майже невагомо і говорить.

   — З тобою потрібно бути обережною… ти завжди мене хапаєш за слова. 

   — Не тільки за слова. 

   — А?

   Не встигає оговтатись, як вже сидить на моєму коліні і шоковано блимає очима. 

   — Спіймав. — Кажу і проводжу носом між її шиєю та западинкою за вушком. Вдихаю гучно, щоб не лише в мене шкірою з'явилась гусяча шкіра. Вона тремтить і я усміхаюсь. Дивлюсь на неї і запитую. — Ну що будемо їсти?

   — Так.

   Шок в її очах та розчарування можна прочитати у неї на обличчі. О, так Золотко - пограємо і дізнаємося чи є в тебе хтось насправді?..

   Розпочинаємо свою трапезу, коли Саммер сідає поруч біля мене. Перші кілька хвилин їмо мовчки і лише задоволені звуки злітають з губ. Рибина дійсно смачнюча і ми обоє поглинаємо її з диким голодом та захватом. 

   — Що плануєш робити, коли повернемось додому?

   — Трохи поспати… а ще… хочу посидіти ввечері на веранді. Приєднаєшся? — Запитує мене і кусає губи в очікувані.

   — Звичайно.

   Вона задоволено усміхається і я також. 

   Продовжуємо їсти, аж раптом дзеленчить телефон Саммер на столі, і я бачу ім'я - "Ноа". Всередині мене все обривається. Невже я помилився і у неї справді є хлопець?

   Саммер ловить мій погляд, і я вказую на телефон. 

   — Вибач… — Саммер витирає руки об серветку і відповідає. — Привіт, Ноа. — Пауза. —  Я… я не вдома… — Знову пауза. — Давай потім… добре? — Вона слухає хлопця з іншого боку слухавки, дивлячись на мене, потім опускає погляд… і зніяковіло говорить у слухавку. — І я тебе. 

  Не думав, що може бути так боляче. А виявляється може… ще й як може. Я закохався в Саммер. І єдине моє бажання, - щоб ця дівчина була моєю. 

   Саммер кладе слухавку і досі не може поглянути на мене. Вона відкладає телефон і починає колупати рибину. Я починаю робити теж саме, бо нічого не можу сказати. А що я скажу? Що запитаю? Ти чому своєму хлопцю говориш - "Я тебе теж"?! Я знав, що в неї є хлопець. Але ж ні - я собі навигадував, що вона мене просто обманула. То хто тут бовдур? Звісно - я. Вона нічого мені не обіцяла. Вона нічого мені не винна. Я просто розмріявся - тепер і маю. 

 Намагаюсь їсти, але шматок в горло не йде. Бачу Саммер теж не може їсти, тому запитую.

 — Поїдемо вже? Бо хто зна… може знову затягнути небо. — Яке нафіг "затягнути небо"?! На вулиці сонячний ранок. Небо чиста блакить. Про хмари і мови не йде. Я просто хочу змитись звідси, наче це щось дасть… Це нафіг нічого мені не дасть! Куди б я не пішов, куди б не поїхав - те, що болить - буде зі мною скрізь. 

   Саммер хитає головою і я в цю мить зустрічаюсь з нею поглядом. В її очах смуток. Наче дивлюсь у дзеркало. Але їй чого сумувати? Це мені щойно розквасили бульдозером серце.

Літо, Греція, море та багато емоцій!!!

“Красунчик з Олімпу”

Нова глава:

— Не доводь мене до гріха. Бо зроблю це прямо тут. Потім побачимо це відео та фото в сімейному архіві. І це буде передаватись з покоління в покоління. 

   Я сміюсь і цілую його в шию. Чуємо голоси дорослих жінок, наших мам і відсахуємося одне від одного. Нікос каже, що потім мене знайде і ще раз цілує перед тим, як зникнути за будинком з протилежного боку від голосів. 

   Через хвилину в мене знову пихали їжу і говорили, що я маю хоч трохи погладшати до того, як поїду назад до Нью-Йорка. А нічого, що я собі подобаюсь такою? Хоча… хто мене питає. Мене годують, а не задають запитань. 

   Я сміюсь з набитим ротом, бо це кайф бути там, де тебе так люблять. 

“Грецькі блискавки” - завершена і безкоштовна. (Передмова до книги “Красунчик з Олімпу”)

Мій телеграм

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!