Вітаю, любі читачі і читачки!

Ні, цей допис присвячений не київському князю Святославу Ігоровичу. Я про іншого Святослава, який живе нині, в наш час, хай і лише в моїй книзі й моїй уяві, але живе.

Цей Святослав пережив втрату батька і друга, розбите серце, а ще — війну. Він знайшов місце для усамітнення і неочікувано пов'язав свою долю з жінкою, яка змусила його серце знову пережити трепет кохання. Вони стали щасливими, але… Але.

Запрошую до ніжної і драматичної історії, яка точно залишить свій слід у вашому серці!

Анотація:

Він повернувся з фронту в пошуках забуття й усамітнення, але освідчився жінці, яку ледь знає.

Вона вже й припинила мріяти про кохання, але освідчення від фактично незнайомця подарувало шанс.

Тільки чи так легко двом самотнім людям з зів'ялими серцями порозумітися, подолати опір пересудів і полюбити? І що їх чекає в кінці цього шляху?

Уривок:

— Святославе, а ви... — згадала, що казав перейти на ти, але не змогла. — Ви як взагалі? Вам важко самому?

Його губи ледве помітно смикнулися, в кутиках добрих очей з'явилися дрібнюсінькі зморшки.

— Все гаразд, Любо. Дам собі раду, не турбуйся. Та й не зовсім я сам. Твій Степанко цілими днями мене розважає.

— А ви хочете своїх дітей? — випалила і, чомусь, замружилась.

Якби дивилася на нього, побачила б, як від здивування розгладилися зморшки біля його очей, як видовжилося обличчя.

— Хочу, — відповів.

Якої відповіді вона очікувала? Сама не знала. "Ні" означало б, що не так вже й він любить дітей або що зовсім втратив смак до життя, не бажає всерйоз кудись рухатись, щось змінювати. "Так" ж значило, що він ще живий. Живий по-справжньому, як кожна людина, яка хоче мати щось для себе. Ми живі, доки чогось хочемо. Бажань немає лише в мертвих.

Люба дивилася у підлогу, мовчала якийсь час, і Святослав не перебивав це мовчання. Й був винагороджений, бо почув:

— А ваша пропозиція ще в силі?

— У силі.

Стояв такий спокійний, врівноважений, що варто було Любі підняти на нього очі, і власна канонада серця стихла. Кілька хвилин її серце билося скажено від страху зробити помилку, від сумнівів, від боязні почути "ні", а тут миттєво заспокоїлося, розважливо замовкло. Вона розправила плечі, дивилася відкрито, сміливо, зовсім як він.

— А якщо ми одружимось, ви захищатимете мене від усіляких... поганців, як сьогодні?

— Від усього світу захищатиму.

Читайте роман “Зів'ялі серця” тут!

А також запрошую до новинки “Кохання починається з обману” тут!

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.