Чи є у вас фобії? \ Візуалізація до глави
Привіт, любі відвідувачі блогу!
Що ж, нова глава роману «Коли сонце не зійде», яка є продовженням «Дому втрачених ілюзій» — вже готова. Вона має назву «Фобія Дена». Хто ближче знайомий з моєю серією книг, напевне, одразу ж задумається, прочитавши назву. Адже такий відчайдух, як Ден останнім часом взагалі втратив почуття страху. Його психіка вже настільки звикла до постійних катувань, випробувань та погроз зі сторони королеви та й взагалі, жорстокої правди про своє минуле та призначення, що стала частково нечутливою. Можна сказати, він настільки морально втомився від усіх цих потрясінь, що припинив на них взагалі якось реагувати. Та й розуміння, що все це робиться з ціллю зробити з нього параноїка, допомагає йому протидіяти моментам, що травмують, і зберігати холодний розум. Обрав, так би мовити, режим холоднокровного винищувача нечисті і вважає, що на війні будь-які страхи недопустимі.
Але в цій главі у нього з'явиться новая фобія. І що ж це за фобія, а може — хто?) Про це в главі)
Ну і запитання до вас. Чи є у вас якісь страхи чи фобії, які ви не в змозі контролювати? Наприклад, я можу зрозуміти Дена, так як маю схожі фобії. Страх темряви, висоти, павуків чи закритого простору-- все це я вважаю дрібничками, які не надто впливають на емоційний стан. І це не значить, що всього цього я не боюсь, навіть навпаки... Просто вважаю, що існують страхи більш серйозні, які впливають на нашу психіку і які треба терміново викорінювати, адже стрес негативно впливає на наше здоров'я та відношення до життя.
Такі от думки після написання. Ну і трохи картинок, які створив ШІ. Не всюди попадання в ціль, але загалом атмосфера збереглася). Як вони вам, до речі?))
P.s: Сподіваюся, ви не почнете ненавидіти цих двох бовдурів Дена та Ксю після цього розділу...))) З порозумінням у них явно проблеми виникли, але не забувайте, що вони підлітки.))
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКраса неймовірна!!! Ден просто лапуля!! І атмосфера просто неймовірна!!! Передостання картинка — мурашечки....)) як і сама глава!!
Щодо великих фобій, то це вода. Уф, аж дихати важко, коли намагаюсь стояти у річці. Та то таке)
Ще комахи, собаки, підозрілі люди (чом би й ні?))) ). Здається, все:) Або ж це тільки те, що зараз згадала)
Гарні ілюстрації! Краса! (◍•ᴗ•◍)❤
Віка Лукашук, Дуже дякую ❤️ Так, багато з ваших страхів дуже розумію)
У кожного з нас є фобії та страхи. І це нормально. Бо ми живі люди з нашморками та поганим настроєм, а не кіборги з книг про психологію (я сама психолог, тому знаю, що кажу))))
У Вас чудові візуальні картинки. Просто вогінь
Ріна Март, Дуже дякую)) ❤️так, ви праві... Страхи є у кожного, головне їх вчитися долати, адже часто вони заважають жити..
Увесь візуал чудовий особливо парний,герої там круті
Олена Кондак, Дуже дякую ❤️ ШІ буває примхливим, видає не той результат, який хочу, але загалом навіть дуже непогано. Такий собі міні фільм по главам)Тому приємно,що виділили їх)
Класні ілюстрації ✨Мені більш всього сподобались Костя з Мариною♥️ та на 14-тій картинці Ден з Ксю. Але всі інші теж дуже атмосферні та цікаві!) Особливо там, де Денис воює з монстриками /до речі, в них є назва?/
Розділ класнючий♥️, відгук залишила, як і роздуми щодо Ксю та Дена, отже повторюватися не буду!)
А щодо моїх фобій... Не хотіла би бути на місці Ксю, та бути чиєюсь фобію. Так якось. А взагалі вважаю, що треба дивитися страху в очі, бо він однозначно нам не покращує життя. Чомусь пригадала Фор з книги «Дивергент», в якого було лише 4 фобії, і яких він не міг позбутися... А потім ще й нова з'явилася, якщо я пам'ятаю вірно. Напевно в житті так і є, і не можна все прорахувати та підкласти соломинку собі чи іншим. Весь час щось стається, щось приходить, щось іде. Треба жити тут та зараз, й не займатися катастрафізацією, бо так життя можна прогавити!) А вибір є завжди — втекти, завмерти або дати бій. І своїм демонам також.
Ден з Ксю мене не бісять, бо я сприймаю їх такими, які вони є:) Вони поки ще в пошуку себе в цьому світі — і це нормально. Як то кажуть казка — брехня, але в ній є натяк!) Взагалі ти, моя хороша, молодчинка♥️Книга крута! ♥️
Lexa T Kuro, Дякую тобі, моя хороша ❤️ твої коментарі завжди надихають, чи під книгою, чи в блогах...Жаль тільки, що інколи чомусь мені не вилазять сповіщення про них((( ех...і чого так(( ти нагадуй мені, якщо де загубила, бо я так люблю читати твої відгуки, і дуже жаль, коли через букнет їх просто не бачу(
Костя і Марина мені теж подобаються, Борю, нажаль, нечасто робить таким, як мені треба, як і Дена з Ксю, але нічого))
Добре, що вони тебе не бісять, як Ханну) мене теж ні) як на мене, вони поводяться так як і повинні, враховуючи їх таргани) Ден Максом точно не стане, щоб бути майстром вести діалоги з закоханою дівчиною, тому так))
На рахунок фобій, то ти як завжди, висловила всі мої думки, точно як і я про все це думаю...але розуміння таких речей приходить з часом ((Думаю, Ден та Ксю теж далі трохи переглянуть своє відношення до життя, бо так їм важко буде (
А взагалі твої слова навіть мене зараз змусили задуматись над своїм життям і своїми страхами .. адже в мене страхи як у Дена майже,і це нелегко (
Ну мені здається є такі життєві фобої як ніби поверхневі і загальні. От я наприклад теж боюся павуків, якби на мене він все чекайте вереск....то ужас...я взагалі боюся комах))
Ну от, але це мені не заважає нормально жити і попри все вихолити на вулицю влітку тільки через те, що там є комахи))
От а страхи глибші, ті які проникають в душу і керують людиною. От наприклад людина боїться втратити дитину, і її цей навязливий страх переслідує, вона дитину ніде не випускає, бо може нещасний вападок, а моде ображатимуть і таке подібне. Це перетворюється на манію і от це вже геть не добре( ну може я приклад поганий навела, але я думаю ти зрозуміла мене)))
Так, ну а до стадії коли Ден та Ксю почнуть бісити ще не дійшла:))))) але відчуваю я вже близько))))
Єва Лук, Ага, який там самоконтроль, було б повно безконтрольних рухів)))))
Вони почали мене не на жарт бісить, але люблю їх все одно ❤️ Улюблені ідіоти(=^ェ^=)
Єва Лук, Не найкращий варіант, звісно. Але це ж Ден)
Я боюся слимаків. Просто і банально. Колись, до речі, писала вже про це під чиєюсь публікацією. Колись маленька я напросилася з бабусею у погріб. Зійшовши вниз... Ох, леленько... Довгі, чорні, руді, в плямки. Бррррр... Це було несподівано для мене, так і травма на все життя залишилась :_). Зараз, коли десь побачу, рефлекторно кричу та біжу за три метри мінімум, аби не бачити цієї гидоти, починає тошнити, руки трусяться, в голові крутиться. Якось так. В погріб взагалі тепер не ходжу. Тільки у екстренних випадках ಡ ͜ ʖ ಡ. А походи до укриття ставали справжнім випробуванням. Місяць тому ця зараза у замкову щілину у хвіртці залізла. Жовтий, в плями і довжилезний. Леле, аж волосся на руках дибки стало, поки писала (｡ŏ﹏ŏ). Як я заверещала, увесь район напевно чув _:)
Lina Dickson, Ну я майже така сама)) це норм)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати