Чи має право на щастя той, хто зруйнував чуже? ?

Вітаю, мої дорогі!

Сьогодні я хочу поділитися з вами особливим уривком із фіналу книги «Поза зоною досяжності». Ця сцена для мене стала однією з найбільш емоційних, адже в ній зустрічаються два світи: жорстоке минуле в Одеському порту та крихке, омріяне майбутнє на березі Санжійки.

Ми часто говоримо про справедливість, але чи завжди вона виглядає так, як ми очікуємо?

«— Вона й справді щаслива, — Джованні передав бінокль Варлену... — Я насолоджуюся її свободою. Споглядаючи за нею, відчуваю себе вільним. Вона, як орієнтир, що не дає мені звернути з вірного напрямку. Нехай все так і залишається...»

Про що цей фінал для мене?

Це історія про те, що іноді справжнє кохання — це не володіння, а здатність відпустити. Джованні та Варлен пройшли через пекло пліч-о-пліч із Мамою Марією, вони бачили бруд, зраду та кров. І тепер, дивлячись на Мирославу вдалечині, вони розуміють: вона — це те чисте, що їм вдалося врятувати. Навіть якщо вона тепер «поза зоною їхньої досяжності».

Чому варто прочитати цю історію повністю?

• Інтрига до останнього подиху: Чи зможе вижити той, хто пішов проти Мами Марії?

• Чоловічий погляд: Як це — кохати жінку, яку ти мусиш охороняти від самого себе?

• Атмосфера Одещини: Від ділових кабінетів порту до безкрайнього моря, яке змиває всі гріхи.

Я вдячна кожному з вас, хто пройшов цей шлях разом зі мною. Ваші коментарі та підтримка допомагали мені відчувати героїв гостріше.

Ця книга бере участь у флешмобі від Лади Короп ♥ «Неправильне кохання» ♥.

А як ви вважаєте: чи правильно вчинив Варлен, не вступивши в контакт із нею? Чи варто було дати їй шанс на нову розмову?

Чекаю на ваші думки в коментарях! ?

Читати тут: https://booknet.ua/book/poza-zonoyu-dosyazhnost-b450851?utm_medium=repost&utm_campaign=450851&utm_term=7622193&utm_content=1&utm_source=native----