Новий персонаж роману "Дотик Півночі". Перелесник. Якого подарувала панні Ульмі бабця Порадка.

І дві цитати. Перша:

– Я тобі розкажу дещо, але ти присягнешся мені, що ніколи не бовкнеш про цю таємницю. Навіть якщо тебе розпеченим залізом катувати будуть.

Цікавість зіграла свою роль і Ульма, не замислюючись, присягнулася. Бабця порилася у шухляді й витягнула з неї маленьку пляшечку темного скла, заткнуту корком з рунами.

– Це – буде твоя надія і втіха. Якщо протягом року тебе ніхто не просватає, то на мій день народження відкоркуєш її.

Ульма розглядала дивну пляшечку, яка мотлялася на шкіряній шворці.

– Що це?

– Дещо… Тільки плата за це… твоє життя. Не схочеш скористатися – то й не треба. Віднесеш у ліс та повісиш на деревину. Його визволять.

– Кого?

– Перелесника. Він тут, – вона кивнула на пляшечку. – Захочеш бути з ним, скористаєшся. За кожен раз – мінус один день життя. Передати його можна тільки кровним родичам. Тим, які чоловіка не знали.

Друга:

Вранці вона не вийшла до сніданку, сказала, що у неї мігрень і вона хоче відлежатися у ліжку. А сама від щасливої втоми просто спала до обіду. О четвертій годині дня вона вийшла з опухлими від поцілунків губами й блиском в очах, який буває лише після бурної ночі любовних втіх. Мати якось дивно на неї подивилася, однак промовчала. Та й що казати, як вона повністю впевнена, що Ульма незаймана дівчина!

Так і почалося її приховане життя з перелесником. Користувалася його любощами вона раз на тиждень, а то й на два. Але – майже увесь день. Вела записи у нотатнику й рахувала скільки занапастила життя. Однак, в якийсь момент, махнула рукою – краще прожити коротке життя у плотських втіхах аніж незайманою бабцею лягти у домовину.

А ж ось і сам перелесник:

Як вам?