Щоденник автора | Роль музики | Цьом під дощем

Щоденник автора ― рубрика,

в якій я хочу ділитися

 цікавими чи не дуже митями з процесу письма.

Так би мовити, на пам'ять нащадкам

Сьогоднішня тема запису ― роль музики та поцілунок під дощем.

Не секрет, що музика відіграє для мене важливу роль. Я слухаю музику, коли налаштовуюсь на письмо, коли безпосередньо пишу, коли гуляю самотою. І час від часу саме потрібна пісня наштовхує мене на ідею-фікс. Так сталося, коли в навушниках заграла композиція від TESLENKO "Поцілунки під дощем". Саме під час її прослуховування я вкотре збагнула, що не варто підлаштовувати історію "Пори року. Зникнення Зими"  під бачення колишньої мене. Адже перший ― дорослий ― поцілунок Майка та Діани чомусь ввижався мені під світанковими променями, достоту як в "Апельсинчику та його сонці", та й пізніше це мало статися, аж після балу... 

Хоча, зізнатися, маленька "я" взагалі не хотіла вписувати поцілунок у першу книгу.

Але, поставивши себе на місце читачів, я зрозуміла, що таке авторові не пробачила б:

стільки мучити, "маринувати",

а в результаті ні поцілуночка!

Жорстоко ж!

І ось в моїй голові намалювалася сцена: поцілунок під дощем, де перед тим ― тотальний злам стін. Звучить шаблонно, правда ж? Одначе в контексті "Пір року" дощ за стінами Кригожару ― річ звична. Навпаки, те, що в 17-му розділі, знаменитому "Нічному жорі", ніч була безхмарною та зоряною, ― ось це дивно. Тому дощ ідеально вписався у весь антураж 20-го розділу ("Дощ із гірко-солодким присмаком"), розмалював картину правильними, похмурими та нуарними фарбами. 

Я ― автор трохи кровожерливий. Персонажі не повинні бути весь час щасливими. Історія потребувала дати Майкові необхідний ковток щастя, щоб відразу ж занурити його знову в пелену відчаю, з чим фінал 20-го розділу успішно впорався.

Як Майк вибиратиметься з цього мороку, який вибір перед ним стоїть і чи зможе він довіритися своєму найзапеклішому ворогові?

Відповіді на ці запитання чекатимуть нас у 21-му розділі з тимчасовою назвою №1 "Вибір".

Спойлерний фрагментик з 20-го розділу "Дощ із гірко-солодким присмаком"

(той самий поцілунок)

♥♥♥

Не встигла Діана й оком змигнути, як Майк поцілував її (Чорт! ― як же він давно цього бажав!..) ― неквапом, боячись сполохати щемкий трем, який огорнув його тіло; обережно, мовби дозволяв Діані відштовхнути його й закидати камінням; спрагло, наче мандрівник, який нарешті віднайшов джерело цілющої води й ніяк не міг насититися ним сповна…

 

Всупереч усім його побоюванням, Діана навіть і не збиралася відсахуватися від нього, а навпаки ― на мить завмерши, притулилася всім тілом, немовби під силою магнетизму, обхопила його шию руками, повсякчас запускаючи пальці у волосся. Невміло, але згодом все впевненіше та захопленіше відповідала на поцілунки ― палко, з усім запалом та пристрастю, обпікала його прохолодні вуста своїми.

 

Кров лютувала в його жилах, зопалу вдаряла до голови, збурюючи до все ненаситніших проявів ласки. В пориві пристрасті Майк щосили стискав Діанину талію, безутомно водив долонями по всім дозволеним вигинам її тіла, плутався в її волоссі, солодко-бузковий аромат якого зводив його з розуму, торкався шиї, повторював обриси підборіддя. Пальцями гладив приємні на дотик мочки вух, а теплінь її тіла затемнювала його свідомість дощенту, запаморочувала до одуріння, п’янила міцніше молодого вина.

♥♥♥

P.S. Хоча пісня "Поцілунки під дощем" і наштовхнула мене на ідею переінакшити порядок подій,

але вона не передає атмосферу глави від слова "зовсім".

З цим краще справляються пісні мого улюбленого гурту The Hardkiss:

✨Прірва

✨Tell me brother

✨Little Girl

✨Blues

✨ October

А який вплив на створення ваших історій мають пісні?