Вирішила я з цікавості пошукати у мережі згадки про свій псевдонім.
Впевнена, я не одна така, але свою літературну творчість я починала не соловʼїною і підписувала свої роботи просто - Валерия Февральская.

Чи пошкодувала я про це? Однозначно - так. Особливо зараз, враховуючи той факт, що три мої романи розтягнули по російським літературним платформам з корявим перекладом.

Жертвами стали:

Академія бойових ткачів. Тільки перша її частина, бо другої російською ніколи попросту не існувало. Тому, напевно її не знайшли.

Фаворити. Сама перша версія роману, що не має нічого спільного з Фаворитами з циклу "А свідком було Світове древо". Там також була лише перша частина, бо другу я так і не опублікувала. Та і відверто кажучи, то був дуже сирий роман, одна з моїх перших робіт взагалі.

Оцифровані. Взагалі не розумію, як він туди потрапив, враховуючи, що російська версія цього роману була опублікована не повним текстом. Але ж знайшли.

Всі роботи опубліковані, звичайно ж, без моєї згоди. Бо важко отримати згоду від того, кого не спитали взагалі. Я здогадуюсь, звідки були взяті мої книжки, адже я тільки там і публікувалась. Але навіть не знаю чи не заблокують мене за згадку цього ресурсу.

 Сама винна? Однозначно. Чи можна з цим щось взагалі зробити? Не знаю. Але почитати відверто брудні коментарі надпотужних кацапських критиків було смішно. Добре, що хоч все написане мною за останні три роки нікуди не втягнули.