Трохи жартів, натяків та спойлерів

Любі мої, а можна я сьогодні відступлю від звичного шаблону?! ;-) ❤️

І не стану багато розповідати про те, що на нас чекає, а радше потримаю інтригу?)))

Історія “Тіні мого кохання” — набирає обертів, відчуваєте?! А ви як гадаєте:

то хто це вижив з амнезією? Слава чи Юра?.. Які ваші ставки? ;-)

Пишіть в коментарях!

А я сьогодні просто додам вам кілька спойлерів, добре?.. Графічних та словесних))))))

Отже, вони будуть співпрацювати… Та що чекає на них в офісі? І чи не варто було б згадати, як Слава не хотів бачити дружину там перед аварією?..

Спойлер 1(фото) - до розділу завтра - “коли не змовляючись обрали в офіс однаковий дрескод”))))))

Та попри веселощі не варто забувати, що навколо починаються відбуватися небезпечні ситуації, які загрожують всім… А як з тими справлятися, коли нічого не пам'ятаєш про ворогів… та й про себе також(((

Спойлер 2 і 3:

“У всьому цьому, в кожній її дії було щось таке, що змушувало того збоченого та неадекватного звіра в мені — задоволено гарчати. Ця затишна, майже інтимна атмосфера довкола нас!..

 Щось, що буквально накручувало мої нерви до стану зіщуленої пружини.

— Я спробую сьогодні все владнати з замком… Та раптом що… не пери поки мою наволочку. Можливо, доведеться потерпіти мене ще одну ніч, — спробував пожартувати, з вдячністю приймаючи з її рук каву.

  Зробив ковток. І дідько... це була найкраща кава в моєму житті! Тупо, найкраща. Принаймні, я не пив нічого смачніше відтоді, як памʼятав себе. Ця жінка однозначно вміла готувати каву та обирати сорт.

 Міцна, з шалено-смачним запахом та таким насиченим, густим, солодким смаком із присмаком легкої гіркуватості, що осіла на корені мого язика… На щастя, трохи таки прочистивши мені мізки.

— Дякую. Це найсмачніша кава… на моїй памʼяті, — щиро визнав я, із задоволенням роблячи новий ковток.”

***

“... — Не знаю! — визнав щиро з видихом. — Чи виносить це мозок? Так, дідько! Бісить?! Так! Бо ти й так нічого про себе нічого не можеш згадати!  — знову рикнув. Таки розпач і мене захопив…

…— Але я згоден на це! Збіса, чуєш?! Згоден, якщо тобі так легше… — видихнув крізь зуби наново. — Бо ти маєш право… — голос зник остаточно.

 А я… повільно розтиснув руки, якими весь цей час її біля себе тримав. І відступив на крок, даючи нарешті волю.

— Заради тебе, Алісо — я згоден і на це, — зронив ці важкі слова геть тихо та жорстко.

  Вони вбивали мене. Дерли мені горло. Це було боляче та збіса більше, ніж я збирався їй казати в найближчому майбутньому. Дідько! Та я взагалі ще пʼять хвилин тому й не думав, що вголос навіть натяк на це Алісі промовлю! Я собі того не визнавав!

Занадто блискавично навіть для мого схибленого звіра всередині, ні?.. В голові гриміло..

Але… це була та клята правда, яку я жорстко усвідомив, побачивши, як вона побігла від мене з тієї приймальні.”

 Також, любі мої, не забувайте ставити “❤️”, додавати роман до бібліотек та ділитися враженнями, це дуже допомагає більшій кількості читачів побачити новинку і впливає на її видимість на сайті (точно, як у соцмережах)!

 А я з великою цікавістю завжди готова обговорювати враження та ідеї у коментарях з вами ;-*

ЧИТАЙМО РАЗОМ!❤️❤️

 Запрошую також доєднуватися до моїх соцмереж, де я  доступна для спілкування постійно ;-):

Там завжди багато новин, обговорень, особистих появ автора та цікавинок й анонсів!❤️❤️❤️

Мій Телеграм          Мій Інстаграм         Мій Фейсбук      Мій Тік-ток