Зміни❤️

Привіт, мої любі❤️

Моя творча відпустка закінчилась (ага, я знаю, що за час “відпочинку” встигла майже дописати книгу “Брудні наміри”, але ж активний відпочинок – наше все)

Тож, вриваємось у активний робочий графік з новим розкладом публікацій❤️

Всі ж вже бачили новинку, під назвою “Фатальні рішення”? Бо якщо досі ні, то зазирайте на сторіночки новинки про невгамовну та бойову Кіру, яка не дасть засумувати нікому (а позитив нам зараз всім потрібен, адже як я вже писала в інстаграмі – головне, не давати підтікати своїй палубі. Тож наша героїня, мов піратський корабель, прямує до своєї мети)❤️ 

А тепер до головного – оновлення нашої запальної новинки, яка розкриє нові, досі невідомі сторони Кіри, виходитимуть щодня о 6.00 (якщо час не підходить – пишіть в коментарях, коли було б зручніше❤️). І не забувайте ставити серденько книзі, залишати коментарі і свої враження, аби мене потішити і допомогти книжечці знайти нових читачів❤️

Залишаю вам маленький уривочок завтрашнього оновлення❤️

     “ — Зараз лише пів на одинадцяту, а ти вже встигла поставити на вуха всю компанію. Тож, — він перехиляючись через стіл, хапає мою сумочку та ставить її, поряд зі своїм компʼютером, спокійно пояснюючи: — Я бачив там фантик від горіхової, а ти мені з якимось чорносливом пхаєш. І це заради цього я ночами не спав і змінював тобі памперси? Аби ти не ділилась зі мною смачними цукерками, а згодовувала якийсь непотріб?

   — Сварити будеш? — вивертаючи вміст сумки, дістаю, з того ледь не кілограма цукерок, свій телефон, блиск для губ та два зошити, складаючи їх назад, і боюсь поглянути татові в очі, але він і не чекає цього, розгортаючи цукерку, і цілком спокійно промовляє:

   — А є сенс? Хіба на тебе це діє? Ти ж ніколи не реагувала, ані на прохання, ані на покарання, ані навіть на спроби поставити тебе в куток. Вперше і востаннє, коли тебе намагались туди поставити, ти домовилась з братами, аби ті постояли замість тебе, бо в тебе були мультики! Тож просто розповідай, що там у тебе. І якого біса ти не розповіла про це раніше?”

А книга про Валентина теж змінює свій графік оновлень❤️ Як і обіцяла, ми переходимо на щоденні оновлення книги “Брудні наміри”, яка вже дуже стрімко наближається до завершення, а отже – вже зовсім скоро прощаємося з нашими закоханими, тож встигніть придбати книгу у передплаті❤️

І вже сьогодні опівночі на нас очікує розділ, який змінить все❤️

      “— Викинь те все і забудь, — я не хочу туди підійматися. За всі три дні, що я тут — так і не наважився піднятись до тієї квартири, мов всередині на мене очікує якийсь монстр із пекла. А Христя — доросла дівчинка. Сама впорається.

   — Я так не можу, — ховаючи обличчя в руках, дівчина опускає голову, заходячись слізьми. Але я… нічого не відчуваю. Ані співчуття, ані болю. Так, беззаперечно, мені шкода її, адже вона залишилась геть сама. Однак, чи не полегшить це її життя? Після смерті Зої, Микита теж помер. У лікарні, наступного ранку. Подвійний похорон, який змусив мене залишитися на довше, ніж планувалось. І, мабуть, саме тому я почуваюсь останнім негідником, адже мав би бодай обійняти її та підтримати.

   Але вона мені чужа.

   І всі вони.

   Я зробив те, що зміг. Допоміг з організацією похорону, був поряд та домовлявся за поминки. Більше я нічого їм не винен. Ми квити. Вони не дали Лідії вбити мене, я їх гідно поховав. Гадаю, на цьому все.

   — Зможеш, Христю. Ти все зможеш. А тепер мені час їхати.

   — Правду казала бабуся! Такий же виродок, як і вони всі! — тягнучись до дверцят автомобіля, вона озирається на мене, спопеляючи поглядом, сповненим відрази та ненависті. І… можливо, вона права. Можливо, я і справді виродок, якщо не відчуваю нічого до людей, які вривались у моє життя, аби знову вдарити по болючому. Аби нагадати, хто я, і звідки. Можливо, я навіть такий же монстр, як і вони… адже від когось же я взяв цю ненависть до кровних родичів.”

До зустрічі на сторінках моїх книг❤️

З любовʼю, Дарина❤️