Щоденник автора | Нічний жор чи сльози
Щоденник автора ― рубрика, в якій я хочу ділитися
цікавими чи не дуже митями з процесу письма.
Так би мовити, на пам'ять нащадкам.
Сьогоднішня тема запису:
сльози
Я, мабуть, ненормальний автор. Деякі ідеї чи фрази можуть народжуватися буквально з моїм плачем. Зазвичай це яскраві ідеї ― мов спалах; сильні фрази ― мов ножем по серцю.
Звісно, якщо знати контекст...
Коли таке стається, мозок посилає слабкі сигнали: "Ку-ку, це все у твоїй голові, історія вигадана, персонажі несправжні. Чого ревеш, питається?!"
Я не одна така, справді? Будь ласка, поділіться, чи у вас теж таке буває. Мені цікаво =)))
Власне, що там такого в тому "Нічному жорі" "Пір року" прозвучало, що я сплакнула...
Мені не вистачало плавного переходу між сценами. І тут Майк в моїй голові промовляє фразу, яку я абсолютно не планувала писати. Це був той самий яскравий спалах, що ножем по серцю. Це були правильні слова, які я мигом, виплакавшись, і записала.
Ось вони:
― Навіть після найтемнішої ночі завжди приходить світанок. ― Він повагом обернув до неї пополотніле обличчя. ― Ти вичитала цю фразу в якійсь книзі й повторювала безперестанку. ― Його вуста зі смутком сіпнулися вгору. ― Досі любиш зустрічати світанки?
Діана заледве кивнула, обдаючись холодом.
Обличчя Майка ще більше зблідніло.
― Після подій у Тронній Залі я на якийсь час зненавидів світанки, ― гірко продовжив він. ― Але, мов достоту навіжений, продовжував приходити сюди мало не кожного ранку, щоб стрітись із сонцем, що сходить, ― із думкою, що десь там є ти і так само дивишся на світанок.
Сподіваюсь, ви теж прониклися цією сценою. Якщо не до сліз, то хоча б до мурах✨️
✨️✨️✨️
Пишу це зараз ― і в мене сироти по шкірі пробігають.
Обожнюю процес письма за це: за непередбачуваність.
♥♥♥
P.S. Картинки не мої.
Це пінтерест.
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОоо, так....мені ці слова Майка теж дуже сподобались...теж розчулилась...що вона теж дивиться на світанок...Це дуже проникливо і в саме серце...
А те що не планувала писати, а написала- так в мене так в пишеться все. Є план, а розмова сама по собі йде і часто не так, як було в планові)
Eva Lukyanova, Намагайся)) натхнення мішок✨️✨️✨️ і про здоровий сон не забудь...)))
Дуже вражаюча й болюча історія вийшла! А ілюстрації тільки додають похмурості всьому епізоду... Мені дуже сподобалося, що в цьому розділі буде розкриватися вся драма Майка із його далекого дитинства. Обов'язково ще зазирну прочитати весь розділ повністю, бо трохи випав з усіх своїх обов'язків, поки боровся із власним розділом. Ще досі боротьба триває і маленький розділ став 14000 слів, більше не буду обіцяти маленьких глав, бо не вклався у потрібний обсяг і понеслося все широко. Сам я сміявся з деяких моментів глави, але, насправді, нічого там смішного не було, це більше закулісна концепція мене розвеселила своєю дурістю))) А так, глава виходить доволі похмурою і теж болючою. Дещо в мене у душі защипало, коли окремі епізоди прописував, щось у цьому було. Відчуваю, що деякі читачі трохи сліз можуть пустити в оцьому фіналі, хоч він там і не супер такий хитромудрий))) А ще відчуваю складність із новими уривками, там все так красиво, але показати буде вже неможливо, адже спойлер на спойлері та спойлером поганяє))) Так що доведеться останні дві глави протримати у великій таємниці;) Сподіваюся, що скоро вже закінчу 14 розділ і залишиться самий останній)))
Зоя Лістрова, Ох, зате яка емоційна та трагічна книга вийшла! В мене завжди багато саме таких смутних історій, де герої обов'язково трагічно помирають, щоб захистити когось близького для себе чи за ідею віддати власне життя... Завжди болісно такі сцени описуються і перечитувати їх важко, але в серці такі герої лишаються назавжди. Ми звикаємо дуже сильно до наших героїв і їх неймовірно важко втрачати потім....
У мене буває ще гірше... Я починаю себе шеймити за романтичні лінії (саму їх наявність) та почуття персонажів, чи почуття до персонажів.
Вікторіан Мур, Цікаво буде познайомитися з вашою творчістю) як матиму час, чекайте в гості =)) прихоплю із собою смаколиків) Що вам до вподоби: солодке, солоне? ,))
Сироти хіба не виступають?) До речі, прочитала, пригадала цей вислів, давно його чула в реальному спілкуванні) Проте, коли сироти пробігають, враження, що діти по шкірі бігають :D
Діана Козловська, Про перли цілком погоджуюся))) Коли пишеш, є час подумати й виправити, а коли говориш.. а якщо це ще й відео.... Ну хоч людей повеселю своїм кривим язиком )))))
Ханно, чудесна тема)))
Я теж до речі картинки з пінтересту тирю:)))
Коли автор відчує своїх героїх, їх потім відчувають і читачі)) в мене теж був такий герой, ну не пам'ятаю чи прям плакала, але дуже ним прониклася це точно. Був момент коли він почав хромати і його боліла нога, я коли думала про книгу, мене теж починала нити нога, як би то дивно не звучало. Ахах))) просто його відчувала, настрій, фізичний та душевний біль:) ніби він реальний, а не видгадка))
Чудовий уривок, душевний))
Hanna Trunova, Так, однозначно)
Щось схоже трапилось і зі мною, коли я писав "Клітку", особливо той момент, де був флешбек з минулого Кейт. Я настільки проникся моментом, що у мене навіть перехопило подих. Це нормально, коли автор співпереживає зі своїм персонажем, проникається ним. Мені здається, що це признак того, що персонаж живий і отримує свою індивідуальність. Якось так.
Василь Бундзяк, Тільки вперед!✨️✨️✨️
О, знайомо))) Не до плачу, такого ще не бувало, але до сиріт точно))) Дуже часто в мене так буває, що якийсь другорядний герой просто вистрибує нізвідки і ледь не весь сюжет перевертає з ніг на голову. Але за героїв теж переживаю, мов за справжніх друзів. Хоча часто по головам настукати хочеться, коли починають творити якусь дурню)))
Ілюстрації шикарні, як і всі твої))) Обожнюю твій анімешний стиль. І якщо я раніше не коментувала, то це не означає, що не заглядала і не милувалася ;))) А не коментувала тому, що хотіла вже почитати твої "Пори року", щоб бути, як то кажуть, в темі))) Та от тільки зобов'язань набралася - страх, щойно розберуся з ними - так одразу й читати)))
Hanna Trunova, Точно))) ❤️
Ой, я також плачу. Проживаю всі емоції своїх героїв. Головне на самоті десь плакати. Бо коли чоловік бачить, то виникає багато питань:)))) Не дай Боже, чоловіче, тобі жінку-письменницю:)))))))))))))
Катерина Федоровська, =))) Не розповідати ж, чому ржеш) інтригу зіпсувати можна.
Це чудово, коли вдається настільки глибоко зануритися у сюжет та переживання персонажа, буквально відчути себе в його/її шкірі. В мене таке буває. Може й не сльози, чоловікам їх трохи складніше із себе видавити, але емоції зашкалюють в такі моменти, а світу поза твором ніби й не існує. Я люблю такі миті. Можливо, певною мірою заради них і пишу. Нехай до вас вони приходять частіше!)
Володимир Забудський, Ой, нехай уже нападає! Іто швидше)))
Будемо вірно чекати, як Хатіко❤️
це так неймовірно! Я вже дуже хочу почитати главу, але останніми днями є тільки робота-друзі-прогулянки і втомлена я під вечір)) думаю, на вихідних уже вдасться трохи одомашнитися і все наздогнати)))
Amilazka, Скоро настане твій зоряний час))) Будеш кайфувати...))
Було, було теж)))
Гадаю, — це нормальне явище для авторів) Мозок не розрізнює реальність і вигадку, тож за героями серце болить, якщо перейматися історією)
Якщо хочеться плакати, то яскравий показник, що ви любите книгу та героїв, з душею творити їх світ)) У ваших "Порах року" це добре відчувається))) З таким щемом та трепетом розповідати про героїв цієї історії ви вмієте так, як ніхто інший не розкаже про своє дітище))
Дякую за творчість!)
Marinaria, Посміхнулася)))))))))) Дякусікі❤️ Вам теж натхнення мішок)))
Круто, насправді мені здавється, це органічна складова письма. Чхати, що лише уява, адже читач (рівно як і автор) надає віри і життя цим переплетінням літер. Тому запевняю, ви така не одна.
Я наприкладж, постійно записую діалоги персонажів на диктофон, так би мовити на перевірку, чи звучать вони природньо. І подекуди, моє режисерське минуле змушує переживати не менші емоції, від того контексту, в якому знаходяться, най вигадані, але вже «рідні персонажі»)))
Ярко, Ох, добре, відлягло від серця ❤️❤️❤️
Крута звичка у вас! Записувати на диктофон... У цьому щось є))) І відчувається під час читання ваших творів ця "природність".
Ага, коли переживаєш ці емоції рідності з героями на рівні читача, книга страждає в першу чергу)) І люди, які навколо знаходяться)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати