Розділ 17. Нічний жор

Поринаючи в примарні пута сновидіння, Діана й гадки не мала, що власнохіть забажає раз у раз сюди повертатися. Нехай вона й перебувала в знайомому лісі зі своїх кошмарів, та проте той відчувався геть зовсім інакше: нічна темрява більше не випромінювала звичний страх, відчай чи сум’яття, і навіть жасний шепіт не продирав морозом до самих кісток.

Одначе дихалося все одно заледве, немовбито повітря вщерть оповили електричні розряди.

А всьому виною Майк, який вкотре нахабно ввірвався в Діанин сон. І хоча він просто стояв навпроти й огортав її незмигним поглядом, та все-таки цього вистачило, аби Діана зрадницьки спалахнула.

Оливи до вогню підливав ще й вигляд Майка. Заявився він, як і напередодні, в білій сорочці з рюшами, але вже без піджака, та в чорних штанях, підперезаний широким шкіряним поясом. Причому його волосся чомусь знов-таки подовжилося й затягнулось у хвіст. Невже воно колись мало саме такий вигляд? І чому Майк цієї миті видавався аж настільки страшенно вродливим? Достоту як та блідолика крига з «Балади», до якої тягнулася, щоб зігрітись, сяйлива троянда…

Діана ж неабияк здивувалася, виявивши на собі синю пишну сукню із золотим оксамитовим мереживом — ту саму, яку Майк так шпарко заховав у шафі, а її волосся, зібране на потилиці масивними шпильками, прикрашала хитромудра зачіска.

Не встигла Діана втихомирити серце, що безумно тріпотіло, намагаючись розтрощити всі ребра нараз, як Майк через дещицю німого споглядання — проникливого, обпікаючого, із дивним вогнем на самому дні темних зіниць, — в одну секунду рішуче наблизився стрімким кроком. А відтак, все ще не вимовивши жодного слова, спрожогу, без ані краплі вагань, притиснув Діану до найближчого дерева, міцно обійняв однією рукою за талію, а іншу, попередньо позбувшись усіх шпильок, запустив у волосся.

— Ти чого?.. — не вчувши власного голосу, хрипло зронила Діана, подумки клянучи фантазію, що не на жарт розігралася.

Замість відповіді цей незвичний Майк опустився долонею на її шию, чим викликав відразу цілий сніп палючих сиріт.

Несамохіть Діана затрималася очима на Майкових вустах — занадто близьких, занадто бажаних, занадто…

І зопалу охолодила себе: якщо дасть слабину уві сні, в реальності буде набагато тяжче боротися з почуттями.

Тому, виставивши вперед руку, Діана спрокволу прожебоніла:

— Відсу…

Та Майк знагла перебив її слабку спробу спротиву, спрагло впившись у вуста.

Спочатку Діана поривалася відсахнутись та добряче відгамселити цього нестерпного хлопчиська, котрий зумів, хай і вві сні, викрасти її перший поцілунок. Одначе вона не стямилася, як пригорнулася ближче, дозволяючи обвивати себе дужими руками все сильніше й сильніше. І сама стала з ненаситною жадібністю відповідати на поцілунки, мимовіль подивувавшись, як просто й легко це було. Здавалося, якщо їхні губи бодай на мить перестануть бути одним цілим, Діана загине в пекельних тортурах.

Поміж поцілунками Майк шепотів «сонце» — і знову впивавсь у вуста, нестримно блукаючи руками по Діаниному тілу, гладив підборіддя та шию. Його холодні долоні наповнювали її вени п’янким теплом, а цитрусовий аромат впереміш із корицею дурманив так, як ще ніколи раніше: надто насичений, надто приємний, надто їдкий…

Аж ось Майк опустився з вуст на її шию — туди, де пульсувала сонна артерія. Жагуче тремтіння вмить пронизало Діану з голови аж до ніг, і вона цілком та повністю віддалася досі незнаному потягові.

А Майк і не збирався зупинятися: палючими вустами прокладав доріжку до її правого плеча, відсунув рукав, щоб отримати доступ до родимки, а відтак ненаситним звіром накинувся обціловувати мушку. З його горла час від часу виривалися дивні звуки. Чи це вже з її горла?..

Остаточно забувшись, Майк потягнувся до зав’язок на спині. Спекавшись декілька вузликів, кінчиками пальців став водити по лопаткам — з ніжністю та грубістю водночас. Й укотре повернувся до вуст. І хоча поцілунок набув нових відтінків — різких, оскаженілих, диких, — але чомусь Діана займалася вся вогнем ще дужче...

Коли зненацька Майк урвав цілунок. В його чорних від пристрасті очах Діана неждано прочитала відразу, гидування, ба більше, презирство. І навіть обличчя видозмінилося, набравши жорстоких, безсердечних рис — чужих.

— Твоє тепло створене для холоду мо́го, — сухим, невластивим йому голосом, прошепотів Майк. — Вдосталь наситившись, воно мені вже не потрібне.

Обронивши ці безжальні слова, він розчинився безслідно — достоту як безпристрасний демон із жахливої кінострічки.

Притьмом Діану немов льодовою водою облили, а потім громом прибили. Невже «Балада про сяйливу троянду та кригу», з якою вона ознайомилася якраз перед сном, має САМЕ ТАКИЙ — жаский, несправедливий, безжальний — сенс? Чи це всього-на-всього ще один вибрик її підсвідомості?

Тим часом жахіття повернулося на круги своя: зашелестів над голим верховіттям погрозливий вітер, повний місяць заховався за непроникними хмарами, нізвідкіль, але й з усіх усюдів, виринув зловісний шепіт… Проте Діана, вбита нещодавньою марою, зовсім не зважала на зміни, що відбувались навкіл, — просто важко осіла на землю, заховавшись від світу, прикривши обличчя долонями та підібгавши коліна до грудей. І навіть безмовна поява дівчинки-зомбі з червоною від крові плямою на білосніжній сукні не змогла вибити її із заціпенілого стану, що сковував намертво. Ба навіть більше, після того як хлопчик, котрий невідь-скільки виснув над Діаною, торсонув її за плечі, та ніяк не відреагувала.