Розділ 17. Нічний жор

Поринаючи в примарні пута сновидіння, Діана й гадки не мала, що власнохіть забажає раз-у-раз сюди повертатися. Цей сон не був схожим на всі попередні. Нехай вона й перебувала в знайомому похмурому лісі зі своїх кошмарів, однак той відчувався цієї миті геть зовсім інакше ― ніби його задушлива отрута розвіялася, мов сизий дим. Нічна темрява більше не випромінювала звичний страх, відчай чи сум’яття. І навіть жасний шепіт не продирав морозом до самих кісток. 

Одначе дихалося все одно заледве, немовби повітря вщент оповили електричні розряди.

Пекельну задуху посилював Майк, який знову нагло ввірвався в Діанин сон. Просто стояв навпроти й огортав її поглядом. Цього вщерть вистачило, аби Діана зрадницьки спалахнула, відчуваючи донезмоги хвилююче поколювання по всьому стану. Оливи до вогню підливав вигляд Майка, від якого плавилося в мізках.

Він з’явився в її сні як і напередодні: у білій сорочці з рюшами, але вже без піджака, та в чорних штанях, підперезаний широким шкіряним поясом. Причому його волосся чомусь знову подовжилося й затягнулось у хвостик. Невже колись воно мало саме такий вигляд? І чому Майк цієї миті був аж настільки страшенно вродливим? От точно немов та блідолика крига з балади, до якої тягнулася, щоб зігрітись, сяйлива троянда.

Діана ж неабияк здивувалася, виявивши на собі синю пишну сукню із золотим оксамитовим мереживом ― ту саму, яку Майк так шпарко заховав у шафі. А її волосся було зібране на потилиці масивними шпильками в хитромудру зачіску.

Не встигла Діана втихомирити своє серце, що безумно тріпотіло, немовби намагалося вирватись назовні, розтрощивши всі ребра нараз, як Майк через дещицю секунди німого споглядання ― пристального, обпікаючого, із дивним вогнем на самому дні темних зіниць ― рішуче наблизився стрімким кроком. А відтак, усе ще не вимовивши жодного слова, спрожогу, без вагань, притиснув Діану до найближчого дерева, міцно обійнявши однією рукою за талію, а іншу запустив у волосся, попередньо позбувшись усіх шпильок.

― Ти чого?.. ― хрипло зронила Діана, не вчувши власного голосу. Її фантазія сьогодні не на жарт розігралася.

Замість відповіді Майк опустився долонею на її шию, чим викликав відразу цілий сніп палючих сиріт. Вони вмить опустилися на низ живота й стягнули його в тугий, мов полум’ям обгорнутий, вузол.

Мимохіть Діана вп’ялася очима на Майкові вуста ― занадто близькі, занадто бажані, занадто…

Вона зопалу охолодила себе: якщо дасть слабину уві сні, в реальності буде набагато тяжче боротися з почуттями.

Виставивши вперед руку, Діана спроквола пробелькотіла:

― Відсу…

Коли Майк знагла перебив її слабку спробу спротиву, спрагло впившись у вуста ― цілував так, начебто від кожного доторку залежало все його існування.

Першим поривом Діани було відсахнутися й налупцювати цього нестерпного хлопчиська, що зумів, нехай і вві сні, викрасти її перший поцілунок. Одначе вона не стямилася, як пригорнулася ближче, дозволяючи обвивати себе дужими руками все сильніше й сильніше. І сама стала з ненаситною жадібністю відповідати на поцілунки, мимовіль подивувавшись, як просто й легко це було. Здавалося, якщо їхні губи хоча б на мить перестануть бути одним цілим, Діана загине в пекельних тортурах.

Поміж поцілунками Майк шепотів «сонце» ― і знову впивавсь у вуста, нестримно блукаючи руками по Діаниному тілу, гладив підборіддя та шию. Його холодні долоні будили в ній кипучі, невагомі, вогняні хвилі, що бурхливим потоком розливалися по всьому стану, наповнюючи вени п’янким теплом.

Діана стягнула непотрібну резинку з Майкового волосся й запустила туди свої пальці. Його цитрусовий аромат впереміш із корицею дурманив так, як ще ніколи раніше: надто насичений, надто приємний, надто їдкий… Кожен збитий подих змушував її з невідомою до цього палкістю вдихати ще і ще ― тільки аби наповнити себе ним до останку, до загину тонути в солодких муках…

Коли раптом Майк опустився з вуст на її шию ― туди, де пульсувала сонна артерія. Жагуче тремтіння вмить пронизало Діану з голови аж до ніг розжареною лавою. І вона цілком та повністю віддалася досі незнаному потягові.

А Майк і не збирався зупинятися: палючими вустами став прокладати доріжку до її правого плеча. Відсунув рукав, щоб отримати доступ до родимки, ― а відтак ненаситним звіром обціловував її мушку. З його горла час від часу виривалися дивні звуки. Чи це вже з її горла?

Остаточно забувшись, Майк потягнувся до зав’язок на спині. Спекавшись декілька вузликів, кінчиками пальців став водити по лопаткам ― з ніжністю та грубістю водночас. Ізнов впився губами в Діанині вуста.

Цього разу поцілунок набув нових відтінків: різких, оскаженілих, диких. Але чомусь від них Діана займалася вся вогнем ще дужче...

Коли зненацька Майк шпарко відсахнувся, тяжко дихаючи. В його чорних від пристрасті очах Діана неждано прочитала відразу, гидування, ба більше, презирство. І навіть обличчя видозмінилося, набувши жорстоких, безсердечних рис ― чужих.  

― Твоє тепло створене для холоду мо́го, ― сухим, не властивим йому голосом, прошипів Майк. ― Вдосталь наситившись, воно мені вже непотрібне.

Обронивши ці безжальні слова, він розчинився без сліду, наче безпристрасний демон з жахливої кінострічки.

Притьмом Діанине серце вибухнуло болем ― таким скаженим, буцімто там віднині й довіку поселилися гострі ножі. Її мов льодовою водою облили, а потім громом прибили. Гіркі сльозинки градом покотилися з очей, а кисень ущерть наповнився задушливим жалом.