Легенда про Томіріс

Цікаво, що персіяни двічі ламали свої зуби об Скіфію. За кілька десятків років до подій описаних в романі "Діти Степу", таку ж помилку як і цар Дарій з роману зробив цар царів Кір. Він теж вирішив зазіхнути на землі войовничих скіфів, але закінчив навіть гірше ніж його наступник, Дарій. Той хоч втекти встиг.

Але про все по черзі.

Чому одні країни звуться імперіями, інші ні? Бо імперія - це агресивна країна, яка постійно захоплює чужі території.

Саме такою й була перська імперія в 6му ст. до н.е. Треба зауважити наймогутнішою в світі. І займалась властивою імперцям справою - захоплювала чужі землі. Невідомо, чим би завершилось те завоювання, якби не цариця Скіфських масагетів - Томіріс. 

Саме через цю жінку втратив свою царську голову Кір, коли накинув оком на землі, де з прадавніх давен предки скіфів випасали свою худобу. Дізнавшись, що головною у масагетів жінка, цар запропонував їй стати йому за дружину. Царя можна зрозуміти, бо Томіріс була царицею і за статтю, і виглядала саме так, як і має виглядати справжня жінка.

Але відповіла, що вона б ще й подумала, та в цьому році вродили такі здорові гарбузи, що гріх не подарувати цілу підводу персиянинові. Натомість запитала, а чи у вас в Персії, вирощують гарбузи.

- Ні! - відповів персиянин чухаючи пліш та промовляючи до себе: - до чого тут гарбузи?

- Тоді в мене зустрічна пропозиція. Віддавай свою доньку за мого сина.

До речі, читачі мого блогу знають, що доньку Кіра звали Атосса. Хто не знайом з цією розумницею прошу сюди.

Приїхав Спаргапіс - син Томіріс - свататись. Ну і як заведено гуляли вони те сватання на широку ногу. Після чергової амфори вина, Кір і запитав про ті гарбузи, бо ніяк не міг збагнути готуватись до весілля йому чи ні.

- То в нас такий звичай - відповів Спаргапіс - називається "відвали".

Розлютився цар, і в його хмільній голові, зародився дурний план. Загалом він чоловік був розумний, але вино, та бажання мати таку гарну дружину, зіграли з ним лихий жарт, і він наказав зв'язати Спаргапіса, а сам відправив гонців до матері, мовляв, або виходь заміж, або сину доведеться тяжко в полоні. 

Та Спаргапіс, не був би сином своєї матері, якби дозволив якомусь плішивому персиянові шантажувати його матір. Зумів звільнити собі руку від пут, схопити ножа й встромити в своє серце. Гордий син, гордої цариці.

Дізнавишись, що в неї більше немає сина, цариця стала шукати втіху в помсті. Оголосила війну величезній імперії, та невеличким загоном пішла бити перса. Той, побачивши, що скіфів зовсім мало, сам очолив незліченну армію, та навіть не здивувався, коли Томіріс почала відступати. Та що там просто втікати. 

Кір пришвидшений жагою крові та хиті гнав своє військо навздогін, через степи, ріки та гори. Ось в горах в одній з ущелин і виявилось, що то був не відступ, а військова хитрість, що народилась в голові жінки, яка втратила сина.

Злива стріл линула на голови персиян. Стріляли скіфи завжди в ціль, тому застреливши всадників, які були буля входу-виходу, далі лиш спостерігали, як перелякані перси самі себе топчуть до смерті.

Серед величезної гори трупів нелегко було знайти царя. Та все ж знайшли, та відтяли голову. Потім кажуть, що Томіріс втопила ту голову в чані з кров'ю імперців зі словами : "Ти жадав крові? Пий тепер досхочу"

Отака от історія як навіть царі втрачають голову від наших жінок! 

СЮЖЕТ

–  Не масагетів. – Через відсутність передніх зубів у нього виходить щось на кшталт «машахетів». – То було плем’я вождя Скункху, вони себе називали таграхауди. Скункху думав, що коли жінка, цариця Томіріс, зуміла перемогти персів, то і йому це під силу. Проте не так сталось. Сила Томіріс не військова, вона була розлючена, через гибель сина, в ній прокинулась материнська злість, і вона зуміла об’єднати всі племена саків, що постійно між собою ворогували та очолила їх. А Скункху, надто гордий не захотів ділити славу з іншими племенами от і поплатився головою.

Діти Степу. Розділ ХХІІІ