Маю право. Атосса.

В далеких землях,  в Песидському царстві, з півтисячі років до нашої ери було в царя Кіра ІІ дві дочки та два сина. Того самого Кіра, що видав маніфест про права й свободи громадян на глиняному циліндрі. Того самого циліндру копія якого зберігається у штаб-квартирі ООН й визнана символом незмінної цінності прав людини.

Але мова не про самого царя, а про його старшу донечку Атоссу. Народилась дівчинка у 550 р.до н.е. й мало не з пелюшок почала вчитись. Схоплювала все швидко. А пам’ятаючи, що саме її батько задекларував рівні права всіх громадян, вона завжди відстоювала свої права на владу.

Поки її менша сестричка – Артистона гралась в ляльки, а брати наводили лад в далеких Персидських сатрапіях, Атосса навчалась. Треба сказати добре навчалась, бо поступово всі батьківські адміністративні справи вела саме вона.

В батька ж роботи не початий край, бо імперія тому й називається так, що постійно захоплює нові землі. От і Кір, вирішив що всі мають право завоювати весь світ, тому постійно й розширював кордони Персії. Атосса ж з задоволенням зводила дебет з кредитом, та перемальовувала мапи постійно зростаючої батьківщини.

Коли їй виповнилось двадцять, цар без неї вже навіть не міг пригадати які ще народи не захопив. От вона й підказала, що на північному сході досі мешкають непідкорені массагети, якими до того ж керує жінка, цариця Томіса. 

Очі Кіра загорілись, зібрав сяке-таке військо, бо гадав, що якщо там жінка керує, то завоює швидко й рушив підкорювати массагетів. Щоправда відкликав старшого сина - Камбіса з Єгипту, аби той практику пройшов при дворі, та під пильним наглядом Атосси.

Недооцінив Кір жіночої кмітливості й поплатився головою. Розбила цариця масагетів непереможне військо персіян, й право на царський престол перейшло автоматично до сина, до Камбіса.

Вів царську бухгалтерію Камбіс так собі. Скоріше зовсім не вів, але й Атоссу не допускав до перської казни. "Яке ти маєш право, сувати свого носу" - сказав він якось їй. Але ж батько на циліндрі, що у всіх права рівні, тож право маю. Подумала Атосса й зробила хитрий хід, вийшла заміж за свого рідного брата. 

Він звісно, не відразу погодився, бо по-закону не можна брати рідну сестру в дружину. Але вплив на законотворців у Атосси був, й вона змусила тих внести зміни в закон про шлюбні справи. Одружились. Ставши царицею, Атосса знову занурилась з головою в улюблену бухгалтерію.

Коли підняла голову від дебетно-кредитної документації, виявилось, що минуло вісім років, а її чоловік-брат згинув, а на троні вже інший її брат Бардій.

Ну що ж піду привітаюсь. Стільки років не бачились. Входить і бачить, що то не її брат. Звісно багато років пройшло, але обізнатись вона не могла, тому й спросила:

- Ти хто? Тільки не бреши мені!

- Гаумата, мідійський маг - відповів чоловік з короною на голові - але ти мусиш всім казати, що я твій брат. Згода?

Швидкий мозок Атосси зрозумів, час діяти.

- Бери мене заміж, і я підтвержу, що ти мій улюблений братик. Згода?

Владнавши таким чином свою легітимність, Атосса знову занурилась в адміністрування царських справ. Бо що той мідієць, міг накерувати в такій громадній імперії? Хай займається своїми магічними справами, дістає кроликів з корони, й не сує носа в справи державницькі.

Та не встигла вдруге цариця дійти довжележними коридорами до свого кам'яного офіс в прохолодному кутку я біжать слуги й кажуть, що її кличуть заміж. 

- Хто? - запитала здивовано

- Цар Персії Дарій І - відповідають слуги.

Виявилось, що поки вона блудила безкінечними коридорами, її дуже далекий родич підняв заколот, скинув Гаумату й об'явив себе новим царем. Аби виграти конкуренцію серед інших дальніх родичів, він поторопився запропонвати Атоссі вийти за нього. Типу корона то таке. Справжній індикатор царя - це Атосса.

Робити нічого згодилась та нарешті повернулась до улюбленої царської бухгалтерії. Про супружній борг майже не згадувала, хіба коли вже зовсім дебет за кредит заходили, то йшла до чоловіка, аби той допоміг розв'язати задачку. 

Атосса за всіма цими клопотами й не помітила як її менша сестра стала вже дорослою дівчиною, та з деякою заздрістю спостерігала, як сестричка міняє чоловіків. Врешті-решт, вона теж була донькою того, хто стверджував, що всі мають рівні права, й теж вийшла заміж. Й теж за Дарія І. Мати багато дружин - це не гріх, було в Персії. Там і зараз чоловіки страждають від багатоженства. 

Що втрачає чоловіка, а з ним й адміністративну посаду, Атосса зрозуміла, коли менша сестричка - Артистона народжувала третього сина. Знову відклала гросбухі й почала змагатись зі своєю меншою сестрою в дітонародженні. Після четвертого сина Атосса перевела подих. Здається перемогла, й знову зарилась в своїх справах.

Роки йшли, а роботи не меншало. Паперової роботи завжди багато, але в окремих випадках доводиться відкладати навіть незавершену роботу. Один з таких випадків - почесне присвоєння заслуженої тричі вдови.

Власне смерть чоловіка, то ще не причина, аби закривати гросбух. А от те, що після його смерті, на трон мають старші діти, яких народила сестра - Артистона, це вже повод увімкнути старі зв'язки та відновити в пам'яті схеми, по внесенню змін в діюче законодавство.

Тим більш, що всі в цьому світі рівні, а отже її син теж має право на царську корону. Тим більш, що він теж, як і мати любить керувати царськими дарами.

Потім Геродот скаже про Атоссу: "Вона завжди, досягала, чого прагнула".

Отже син її став царем, а вона знову занурилась в цифровий потік казначейської служби. 

- Мамо - якось скаже її син, цар Ксеркс, коли принесе до неї у офіс філіжаночку кави - у вас вже пенсійний вік, пора й про відпочинок подумати.

- Ні - відповість Атосса відпиваючи запашної кави - А хто ж буде тоді вести всю бухгалтерію?

- Я - зауважить син, дбайливо притримуючи матір, що конвульсивно здригатиметься в передсмертних судомах, з піною навколо рота, аби та не вдарилась головою об кам'яну підлогу.

Діти Степу. Про Атоссу.