СМЕРТЬ ТИРАНА
Мій погляд просить сили знову!
Титанів спис в руках тримаю міцно.
На клич труби мечі підніме військо,
Коли впаде додолу мій вінець лавровий.
Буття – це мить, яку я не зловив!
Невже життя таки прожив даремно,
Коли шукав я праведність смиренну
На вівтарі примарних див.
О, не ховайся ти моя, Венеро!
Спали моє нутро у світлі ранньої зорі,
Щоб я палав, як древнє місто Тіра.
Не чутно вже пісень у лігві Левіафана.
Лиш тихий дзвін прикутого тирана,
Який буття у вірі загубив!
Вітання, творча спільнота!
В декілька рядків ми поміщаємо чиєсь життя і це називається вірш. Як часто крім книг ви пишете поезію?
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПоезію зараз не пишу. Але декілька років назад, 2016 рік чи то 2018, щось писала))) Коли депресія була сильна...
Hanna Trunova, У мене теж це буває дуже рідко.
"Буття — це мить, яку я не зловив!"
Цікавий рядок, бо дійсно, час пролітає і життя спливає дуже швидко, що не встигаєш схаменутися, як слід...
Раніше писала дуже багато віршів, але часто траплялося, що вони губилися чи носії, на яких зберігалися, — давали збій, тож нині все менше пишу поезії) Проте люблю її)
Дякую за вірш!)
Марина Тітова, Мене інколи пробиває на поезію, навіть не знаю чому))) Можливість зафіксувати власні емоції у віршованих рядках - гарний спосіб закарбувати час.
Іноді буває. Зазвичай у непрості часи, коли забагато емоцій, складно себе зібрати докупи, і немає тої ясності й чіткості думок, яка потрібна, щоб писати прозу. Вірші більш емоційні і пронизливі за прозу, звідкілясь із потаємних глибин душі линуть.
Володимир Забудський, Згодна з вами.
Гарний вірш. Інколи, коли є настрій, я пишу хайку, хоча це доволі специфічний жанр поезії.
Василь Бундзяк, Доволі стримано та влучно
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати