На фінішній прямій❤️

Привіт, мої любі❤️

От і настав той день, коли я готуюсь прощатися з героями книги та намагаюсь відпустити їх у вільне життя (а це, ой як важко). Тож із радістю та сумом в серці повідомляю, що книга “Палка ненависть” виходить на свою фінішну пряму. У нас залишилось ще кілька тижнів публікації і незмінно щасливий фінал❤️

А сьогодні опівночі на нас очікує одразу два розділи❤️

Тож залишаю вам маленький спойлер одного з них та зустрічаємося опівночі у коментарях❤️

“     — Ворогів треба знати в обличчя, Квітко. То що поріддя Савчуків робить у нашому домі?!

   — Ночує в мене, — промовляю, опускаючи очі, та шкодую про те, що покликала її до себе. Але я просто не хотіла нікуди виходити після роботи. От і вирішила, щоб попити кави та розпрощатися. Хто ж знав, що це дівчисько без сорому?

   — Квітослава!

   — Тату, вона… вона — не Антон. І точно не причетна до всього, що відбулось.

   — Я знаю. Але… не подобається мені це.

   Ми обоє чуємо, як щось шарудить у коридорі та замовкаємо, відчиняючи двері. Я бачу понуру Кіру, що натягає кросівки, стоячи в піжамі. Вона ледь чутно промовляє:

   — Перепрошую. Мені потрібно спершу було запитати, — і я чую важке зітхання тата, та обернувшись до нього, помічаю, як він закочує очі до неба, цідячи крізь зуби:

   — І куди ти підеш проти ночі? Господи, дівки, я з вами здурію скоро! Роззувайся. Куди ти підеш? Аби ти ще на якихось злодюжок напала на дворі, а мені потім розбирайся? Роззувайся. За годину вечеряємо.”

Ну і звісно, запрошую до другої книги серії “Високі температури”, під назвою “Брудні наміри”. Ми знову пірнаємо в минуле, аби зрозуміти, чому все так склалося. Не забувайте, що нездорові стосунки Емілії, це не через її дурість, чи погану самооцінку. Тож аби зрозуміти, чому наша дівчинка втрапила у все це – варто повернутися в минуле❤️

“ — Жирний-жирний поїзд пасажирний! — несеться мені в спину, коли після фізкультури я ледве дихаю, пробігши кілометр. І я могла б сказати, що це було актуально ще в часи юності наших батьків! Але ж не зупинить. Здається, мов цього козла ніщо не зупинить від знущань!

— Чуєш, Емілія, а ти кофту в тата забрала, бо в дівочі не влізаєш? — лунає геть близько, змушуючи мене розігнутися і обернутись до Алінки, яка сидить на лавці біля футбольного поля. Ненавиджу її! Я не товста! Але ж хіба доведеш?

— В мене бодай є тато, в якого я можу забрати кофту, а твій ще в пологовому зрозумів, що ти ненормальна і пішов, — викрикую їй, відчуваючи, як червонію від сорому. І шкодую про це буквально миттєво, коли вона на увесь спортмайданчик волає:

— Льо-о-о-оша! 

Я заплющую очі, знаючи, що буде далі. 

Далі буде пекло.”

І вже незабаром ми перейдемо на щоденні оновлення, тож додавайте книгу до бібліотеки і поринайте разом зі мною у історію першого кохання, яке здатне здолати час❤️
P.S. Візуалізацію героїв бажаєте?

Ну і звісно, запрошую до моїх соцмереж.

У інстаграмі ви можете знайти відгуки на мої книги❤️

У телеграмі спойлери та анонси нових розділів❤️

І підписуйтесь на авторську сторіночку, аби не пропустити новинок, знижок та оновлень❤️

До зустрічі на сторінках моїх книг❤️

З любовʼю, Дарина❤️