Оновлення Пір/балада про сяйливу троянду та кригу

Новенький розділ вже можна читати..)) Туть) Щоправда, це не зовсім розділ, а фрагмент з "Легенд Пір року", того самого примірника, що дав Любомир почитати Діані:

Він рвучко встав і підійшов до книжкової шафи:

― Думаю, тобі саме час дещо почитати. Це повинно бути десь тут… ― Любомир провів рукою по корінцям. ― А, ось де я її заховав, стару книгу з такими ж древніми, як світ, легендами.

Любомир шанобливо простягнув Діані книгу з назвою «Легенди Пір року»:

― Читай уважно, моя люба. І пам’ятай: істина прихована між рядками. Попрошу нікому не розповідати, окрім Майка, звісно,  що я дав тобі цю книгу. А втім, йому теж особливо не довіряй. Довіра ― дуже небезпечне почуття, здатне знищити дотла. Про це теж не забувай.

(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 13. Любомир)

Фрагментик маленький, близько 600 слів, 4172 символи. Не очікували, що я можу писати такі маленькі розділи? -ㅅ- Не переживайте, був ще менший(︶^︶) 

Читати його можна тим, хто не знайомий з сюжетом книги. Бо це ж всього-на-всього казка. Істина якої захована між рядками. Хех))

Цитувати з оновлення не буду, і так маленький розділ вийшов. Сподіваюсь, не зовсім наркоманським...) Чекаю на ваші відгуки =))) 

Натомість процитую дотичні до легенди моменти.

У центрі фонтану бовваніла дивна статуя, вирізьблена з сірого каменю: бутон троянди, де замість стебла був меч, вістря якого простромлювало безводне дно, а замість листочків ― половинки серця. Статуя ніби підсвічувалася зсередини й виглядала живою. Здавалося, вона ось-ось так і сколихнеться від раптового подиху вітру.

Майк перехопив Діанин зачудований погляд:

― Ходять легенди, що цю статую збудував мій предок Зимній на честь його безмежної любові до Єдиної.

― Твоїм родичем був охоронець-Зимній?

― Можливо. ― Майк виструнчився. Вираз його обличчя був непорушною маскою. ― Так, цілком можливо. Однак навіть якщо хтось з моїх предків і був охоронцем, тут нічим пишатися.

(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 13. Любомир)

― Троянда й вістря меча… ― нарешті озвався Шакл хрипким, немовби з потойбіччя, голосом. ― Цікаве поєднання символів, одначе. Чистота та невинність ― і водночас сила та влада. А предок у нашого дорогого охоронця був ще тим романтиком. ― Останнє слово він зневажливо протягнув, зловісно шкірячись.

(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 16. Звинувачення)

... Легенди гласять, що нас, Зимніх, нестримно тягне до вас, Єдиних, немов магнітом. Ваше тепло створене для нашого холоду ― так написано. 

― То, може, до Літніх потягнетеся? ― відхилилася Діана на достатню відстань. ― Вони гарячіші будуть.

Владислав раптом вибухнув сміхом.

― Скажеш таке... «Гарячіші будуть». Ха-ха! Вони то, звісно, будуть гарячіші ― повір, я знаю ― але ти ж не хочеш, аби ми повністю розтанули, правда? Ні, сонце, ваша температура для нас найоптимальніша. Майкові, мабуть, складно боротися з одвічним бажанням до тебе торкатися. Я он, як узрів тебе, ледве стримуюся від тваринних інстинктів.

(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 15. Судді)