Двійко моїх відчайдушних дівчаток вже почали мститись одна за одну))

Спочатку Бессі:

— Так, будинок жахіть, — погодилась Бессі, не озираючись на тактовність до моїх почуттів. Це мені в ній подобалось найбільше. — Але порівняно з моїм минулим досвідом роботи покоївкою доволі терпимо. Мамця мене взагалі не займає і, здається, не помічає, або вдає, що мене не існує, та вона поводиться так постійно, нікого не бачить, крім свого любого Василіска. А він усюди пхав свого носа. Спочатку. Перевіряв, наскільки я старанна і вправна, і вдячна за цю можливість. Козел. Допік мені настільки, що довелось натякнути, нібито я збираюсь поскаржитись мегері на його залицяння.

— Натякнути… Що?! — неуважність, яка допомагала мені ігнорувати наявність в Резерфорд-Менор, будинку, в якому я зростала, другої дитячої, як рукою зняло. Я миттєво уявила, як Аарона розлютила заява Бессі. Або потішила, якщо він на це і сподівався.

— Ну, пригрозила йому, що накапаю на нього, — повторила вона і сьорбнула зі свого келиха.

— І як він відреагував?

— Відчепився від мене, коли я майже ненавмисне ледь не впустила йому на ногу того лева з бібліотеки, коли він крутився поряд. Тепер тримається осторонь.

Та скульптура лева важить, мабуть, цілу тонну, як їй вдалося бодай зрушити її з місця?! Втім про це я не питала.

А потім Кендіс: 

— Чого в тебе такий вигляд, ніби ти зараз вибухнеш або вб’єш когось, — це вже була Дженні.

— Бачиш того хлопця? — я кивнула на Джаспера. Він анітрохи не змінився з останньої нашої зустрічі, коли я трималась осторонь на вечірці, тільки щоб не привернути його увагу. Вродливий, але геть порожній. З лихою й тупою, кривою усмішкою, яка, мабуть, здавалась йому привабливою. — Він ледь не зґвалтував мою знайому. А через те, що вона захищалася, отримав на неї заборонний орден.

Не кажучи вже про те, що його звинуватила в домаганнях ледь не половина міста на чолі з відомою письменницею, а він поводиться так, ніби нічого не сталося, ніби він чистий перед законом і бісове рожевощоке янголятко. Він навіть знайшов собі нову подружку замість безпринципної Петри Соретті. Не дивно, що вона під кінець їхніх стосунків трохи з’їхала з глузду…

— От сволота. Покликати охоронців, щоб викинули його звідси? Чи ти пропонуєш щось інше?

Чергова неймовірна риса Дженні — вона завжди напоготові.

— Ну… Наскільки в тебе спритні пальці?

Дженні з вибалушеними очима повільно повернула обличчя до мене, та коли я їй усе пояснила, зразу заспокоїлась. І пройнялася моїм духом помсти й жіночої солідарності. За хвилину ми почали діяти — вона відійшла вбік, а я попрямувала просто до Бартолом’ю-п’ятого...

Коли я писала цей розділ, благала Кендіс схаменутися, вона ж з цієї четвірки мала бути найрозсудливішою, і от ми перейшли до наступного розділу, і я збагнула, що надії немає. Мабуть, це все Лучин вплив. Принаймні я звинувачую його в усьому, що відбуватиметься в клубі))

 Про всі витівки Бессі задля перевиховання деяких відомих плейбоїв можна почитати тут: 

Покоївка з привілеями

Про те, як мангеттенська хороша дівчинка Кендіс перетворюється на бешкетницю, читайте тутечки:

Сусідка з халепами