Дорогі читачі!

Роман Квіти у Вогні, яким ви читали його, – це вже друга версія книги, яка дуже відрізняється від першої чернетки. І багато несуттєвих, але цікавих епізодів не увійшли в остаточну версію. І поки я працюю над редакцією “Цвіту Полумʼя”(і останніми главами, я памʼятаю про них), то чому б мені не показати вам ці епізоди? Далі можуть бути спойлери для тих, хто ще не читав Квіти у Вогні.

Хочете прочитати епізод про те, що Юндер заради Ріни побрився налисо? Або як Ялі й Ріна прикидались парою закоханих у фортеці Ісао Корського? А про перший поцілунок на дереві?)

А сьогодні покажу вам епізод з початку книги (в першій версії стосунки між Ріною і Юндером були більш напруженими, та і сам Юндер був якийсь нервовий постійно).

“Вона якраз йшла до Ялі в майстерню, звідки доносився ритмічний звук рубанка, коли побачила тінь людини, що сиділа за стіною. Якомога тихіше дівчина обійшла майстерню і заглянула за кут. Це був Юндер. Він сидів на траві, ноги зігнуті в колінах, і малював. Ріна нагнулась нижче, щоб роздивитись малюнок, але її тінь впала на аркуш. Юндер здригнувся. Він сховав малюнок ще до того, як обернувся – накрив його дощечкою, на якій малював. Піднявши голову до Ріни, хлопець нічого не сказав. 

– Я не знала, що ти малюєш, – дівчина відчувала, що має щось сказати. – Покажеш?

– Я не знав, що ти розумієш алітерську, – відповів їй Юндер. 

Так вони помовчали деякий час, прислухаючись до мелодії рубанка в руках Ялі.

– Ти хочеш, щоб я поїхала звідси?

– Так, я впевнений, що тобі буде краще вдома.

– Але мого дому вже немає, – Ріна сумно посміхнулась. Голос її був мʼякий, майже беззахисний, тим болючіше було почути грубе Юндерове:

– Алітер твоїм домом ніколи не стане.

Дівчина насупилась і нічого не відповіла. Вона розвернулась, щоб піти, коли відчула легенький дотик до ноги – це Юндер протягнув їй свої малюнки. Це був з десяток різних картинок олівцем: якісь з них були лише схематичними чернетками, інші були завершеними знімками закарбованих у памʼяті Юндера моментів. Ялі біля вогнища, жінка-алітерка з глечиком в руках, їхній будинок з криницею, Ріна на коні. Дівчина повернулась до малюнку невідомої жінки.

– Це твоя мама?

Юндер забрав в неї аркуші й накрив їх чистими, щоб не зіпсувати.

– Так, це вона.

– Я думала, алітерцем був твій батько.

– Ні, моя мати закохалась у звичайного чоловіка, втекла з ним від родини й народила мене, щоб я потерпав від злиднів і низького статусу, – голос хлопця мав в собі стільки образи й злості, що Ріна не витримала і присіла поруч.

– Напевно вона дуже любила твого батька.

– Любила. Але що мені з того? 

Юндер відкинув свої малюнки, і дівчина кинулась їх підіймати. Але хлопець вже встав і пішов в будинок. Ріна ще раз роздивилась малюнки: вони були зроблені впевненою, досвідченою рукою. Скільки таких картин він малював і викидав по вітру? Дівчина зайшла в кімнату до Юндера і без слів лишила їх на столі. Хлопець до неї не обернувся.”

Хотілось би вам ще зазирнути за лаштунки роману?) Ну і картинка з Юндером, який малює, для вас!