Рецензія «тихіше води, низче трави», Тетяна Гищак

Рецензія «Тихіше води, нижче трави», Тетяна Гищак

Колись, на хайпі американського телесеріалу «13 причин чому» виник попит на шкільні серіали, які б піднімали гострі теми — булінг/кібербулінг, насильство, наркотики, токсичні стосунки, залежність і все в цьому думі. На наших телеекранах теж з’явилися дешеві аналоги вторинного сорту. Зізнаюся, що для мене цей жанр завжди мав окреме місце серед уподобань. Тому я розчаровано спостерігав за недолугими спробами в «Перших ластівках» чи «Школі» змалювати справжне шкільне життя. Задача з зірочкою, яку сценаристи і режисери зводили на пси.

Але з цією задачею, ледь не бездоганно впоралася Тетяна Гищак у своєму творі «Тихіше води, нижче трави".

Передусім, зізнаюся (в свої слабкості і суб‘єктивному уподобанню жанру) — це краще, що доводилося мені читати на Букнеті. Тому спочатку позбавлюся емоційної складової і спробую оцінити з точки зору драматургії.

Перед цим, я читав «Зберігачів» від цієї ж авторки, рецензія на нього тут. І звісно, коли ти берешся за ще один твір вже знайомого автора то є певні очікування і перестороги. Проте перше, що виділяє саме «Тихіше води…» — це компактний формат подання, короткі розділи, мережеві діалоги і натуралістичність.

Твір починається обережно, вводячі на сцену дорослих персонажів і задає настрій соціально побутової драми. Авторці маєстерно вдається створити правдиву, чесну атмосферу шкільних буднів, які серед рутини навчального процесу киплять складними (принаймні для підлітків) взаємостосунками, ієрархією та гонитвою дорослішання (як фізично так і морально).

Дуже конкретизовані образи дорослих, в яких своя правда і своя проєкція на шлях їх дітей. Батько Андрія, директор школи, батьки Лаврова і мати Олі — еталонний перелік типажів для будь якої побутової драми (хоч твір не є драмою, на мою думку, потім поясню чому).

Підлітки зображені правдиво і цікаво: в кожного є певна фішка, певна маска і своє місце в усталенному класному соціумі. Персонажам віриш, за них переймаєшся, за них радієш і виправдовуєш. Подекуди розриваєшся на чиєму ти, як читач, боці. Дрібні життєві епізоди та гарно збалансовані репліки героів створюють відчуття «життєвості» усього сюжету.

Андрій є героєм, що змінює усталені порядки. Його поява та бекграунд логічно виводять на тропу конфронтації з класом, а «випробувальний термін» є необхідним стримувачем від брутального і простого вирішення накопичених проблем. Сам герой неймовірно харизматичний у своїй простоті і світогляді, стрижневий і впертий — симпатія до нього, як на мене тримаж увесь твір. Полярність його рішень, всинків і переживань буда для мене настільки гарно прописана, що під кінець я довго міркував про майбутнє героя, про його стосунки, про його сім‘ю. Це чудовий аспект твору.

При всіх впізнаваних тропах і типажах: дівчинка мишка, що закохується в бунтаря; негативний лідер маніпулятор; хлопчик з тіні, що стає героєм; засліплене суспільство; стіна між батьками і дітьми — все це максимально виправдано в творі і мах свій індивідуальний шарм. Стосункам Ані і Андрія тішився, як рідним. Сцена з подарунком іграшки миші взагалі рознесла, бо я ще піввечора розважався уявляючи як було сформульоване бажання Андрія: «Хочу смішну сіру мишу». Дурість наче, але мені справді було весело перебирати уявні фрази, згадуючі свій буремний 9-тий клас. 

Переписки в мережі дуже гарно обрамляють текст і влучно видають підтексти героів. Переписки з Аньою, поки Андрій перебуває на землях її Величності Королеви Англії, Шотландіі, Північної Ірландії (далі по списку) дуже милі.

Щодо «фізіології» я був приємно враженний. Ця тема завжди є глибша за просте сприйняття «гормональних підлітків, які думають лише про секс». І в творі це змальовано красиво, реалістично, дещо наївно. З великою поправкою на незручність, сором, новизну вражень та спаплюжених ідеальних моментів. Як і в житті. Як на мене, то цей досвід в героїв прописаний набагато реалістичніше, ніж в більшості підліткових творів чи серіалів. Бо ключовим завжди лишається психо-емоційний фон, який є основою для їх стосунків, поцілунків чи притул. Відсутність дорослого досвіду на стосунки — не робить їх дитячими. Браво!

Вже відклавши твір, який я розраховував читати тиждень, а прочитав за один наряд, тому міркував. Переважно про моменти, які пропущу при другому прочитанні (так, вирішив перечитати твір ще раз, таке буває рідко). Чому пропущу? Спробую пояснити.

Назва. Багато думав, чому мене вона не зачіпила. Напевно, через неї не звернув уваги б на твір. Також, цей вислів Єременко-старшого слугує «вихідною обставиною» твору, що обмежує героя у варіаціях протидії Лаврову. Але випробувальний термін спливає орієнтовно на середині твору, а значить подальший сюжет втрачає гостроту. Цей вислів також не проходить червоною ниткою через ключових персонажів: батька, Жору, Аню, Свєту, Серьогу. Якраз навпаки. Та й головний конфлікт вичерпується цією фразою лише в Лаврова. Решта сюжетних арок персонажів (крім Жори, це окремий пункт), швидко переходять на зовсім іншу конфронтацію: батьки-діти, проєкція сили, байдужість суспільства, відповідальність і дорослішання. 

Прогресія ускладнень. Розумію, що тут буду протирічити самому жанру «реалістичність», але мова ж про художній твір. Зазвичай друга арка сюжету, має піднімати ставки для героя та постійно ускладнювати його шлях від пункту А в пункт Б. Апогеєм другого акту завжди (класично) є «печера дракона». Тобто метафорично, герой має пасти у боротбі і втратити свою мету. Зазвичай це переусвідомлення героєм свого «свідомого бажання» та «несвідомого бажання». На мою думку, Андрій керується хибною метою  захистити себе (і решту, але це обов’язково) від Лаврова. А підсвідомим бажанням є довести батькові свою незалежність: рішення самотужки проблем, стосунки які батько забороняє, відповідальність перед Аньою. Цей злам і пік яскраво демонструється в епізоді, коли він вперше (!) заявляє батькові, що не дастся йому (мова йде про протистояння батьковим фізичним покаранням за провину) і додає ключове «Не дамся… При ній (Ані, його дівчині) не дамся» (!!). 

Це пік другої Арки! Але, сюжет рушає далі, втрачаючи цей неймовірно гарний підйом. Чому? Гострота. Випробувальний термін пройшов, стосунки з Аньою вже розквітли, тиск Лаврова знизився настільки, що фінал виливає на тебе ковш холодної води. 

Жора. Його лінія змінює жанр «драма» на «трагедія». Він безумовно гарний прописаний персонаж, який розвивається і тішить змінами. Його участь у викриті Лаврова і «Червоного дракона» загалом, важко переоцінити. Але (ДАЛІ СПОЙЛЕР! ПРОПУСТІТЬ ЦЕЙ АБЗАЦ, ЯКЩО ЩЕ НЕ ЧИТАЛИ) — це камерна трагедія. Його смерть — хід, який завершує становлення Андрія (але я вже писав, що його становлення завершується при відсічі батьку, але це моя думка). Фатальний промах, непорозуміння і як наслідок трагедія, що перекриває ночівлю Ані і Андрія в школі виявляється завершенням історії. Історії про героя і самопожертву, про відповідальність і страх, про трагічний збіг обставин, що до цього призвів. Поясню, як можу. Я слідкував за лінією Жори і ще раз слідкуватиму, аби знайти напівнатяки, які нашіптували б мені, що я як читач, пропускаю щось важливе, щось моторошне, щось страшне, за що у фіналі буду перейматися, що не вберіг та не вчасно зрозумів, що приведе Жору до такого фіналу. Різкого, трагічного, жахливого.

Але твір завершився і лишив мене точно не байдужим. Простою і вивіреною історією, Тетяні Гищак вдалося дуже зачіпити мої сентименти щодо шкільного життя, підлітклвих стосунків та теми батьків і детей.

Я наполегливо раджу книгу «Тихіше води, нижче трави», як яскравий зразок підліткової прози. Атмосфера, що відгукнеться всім, живий і наповнений текст. Це твір, що здатен занурити вас у вже забуту боротьбу в шкільній ієрархії, відчуття «іншості», відчуття протистояння суспільству. Не обманюйтесь скромним тегами «іхтамнет», «школа», «булінг». Насправді твір набагато ширший, за усталенні визначення. Тішуся, що відкрив для себе таку авторку, як пані Тетяна Гищак.

Приємного читання.