Рецензія на книгу «зберігачі» , Тетяна Гищак

«Це була довга подорож» — подумав я, завершуючи цю книгу і з задоволенням уподобав її.

Скажу чесно, по ходу мандрів і становлення Дена, я робив паузи, наче з ним, коло багаття, обдумуючи зовнішній світ, куди потрапив хлопчик. Я пам‘ятав з анотації про двох наставників, про пригоди, про вовка на обкладинці, але завжди забувався про мету цієї мандрівки. І це дуже життєво, що робило героя в моїх очах справжнім і цікавим. 

На початку пригод, поки він маленький, я сприймав все як казку про Долину і війну людей та вовків. Змальовувалося все у стилістиці Тома Мура з його анімаційною роботою «Вовча Варта». Це здавалося простим — два світи, дика природа, виживання, суспільство, роса трьох озер. Є чорне і є біле.

Уся перша арка для мене була цілісна: звичний світ героя, ініціююча подія, відмова від поклику, наставник, відправка у подорож.

Далі, хлопець потрапляє у більш відоме читачам фентезі суворе і брудне середньовіччя і цілі хлопчика змінюються. Друга арка для мене розділилася на три частини: життя у графа, в Долині та навчання у Грінхальда. 

І поки хлопець адаптується, призвичаюється та тримається за мету повернутися в Долину та віднайти «своїх», я як читач перевіряю правдивість застережень Ствілла, про те, що «люди перетворюються на звірів». І на контрасті з героєм, всі решта персонажів, а їх з‘являється чимало, набували для мене гротескних рис, накшталт героїв Міядзакі, хіба що в європейському форматі. Справа не в їх зобраденні, тут авторка послідовно і реалістично зображує побут, звички, одяг та мотиви персонажів. А от дуальність думок і слів цих персонажів — це дуже гарний хід. Це цікаво, це контрастно і це заплутує лише Дена. Для мене це було неймовірно цікаво. Такі герої як Граф, Себастіан, Ніколетта і зграйка «ляльок» Агнії налавали яскравості саме головному герою. А саме формуванню його морального компаса і дорослішання. Мета повернутися додому вдало вписувалася у прогресію ускладнень, яку я і чекав в другій арці.

Життя з вовком у Долині після втечі просто віє «Покликом пригод» Джека Лондона. Природа і виживання, дикий світ навколо і рефлексія героя з єдиним справжнім другом — вовком. Це чіпляє, але мета Дена трансформується. Він не лише переосмислює пошук «своїх», а набирає палітру відповідальності, притаманну підліткам, світ яких перестає бути зрозумілим і простим. А своє місце віднайти ще важче.

Тому опинившись у Грінхальда, герой змушений прийняти до цього непосильну ношу — стати Зберігачем. Підхід другого наставника спочатку здається повністю антагоністичним, диким та неприйнятним. Для світу в якому жив Ден, в ізоляції яку берегла Сивілла, в світі «своїх». Події перегортаються швидко, насичено і стають постійно зруйнованими планами та вчинками. Впершу чергу через імпульсивність Дена та наполегливе бачення. Тут твір видозмінюється і заграє барвами, до яких ми звикли у «Грі престолів», Мартіна. Так без епохальної катастрофи і куди скромнішим масштабом, але й читач до цього часу вже звик до стежинок, якими туди сюди снує герой. Немов у нерішучості і розриванні між тим, що правильно і що він хоче. 

Фінал воз‘єднання багатьох персонажів, їх фінальні арки та висновки мене приємно здивували. Це не звичний хепі енд чи трагедія. Навпаки, досить життєво, як для фентезі світу.

І от коли я казав про мету цієї подорожі, то якраз фінал вдучно підводить її в останньому розділі. Те, що автор і винесла в категорію «становлення героя». Ціна споачена, ілюзорна мета відкриває герою щось набагато цінніше за його цілі. Зберігачі трансформувалися. Чого боялася Сивілла і не зовсім так, як хотів Грінхальд.

Я взявся за цей твір в рамках «марафону», І я тішуся, що зміг прочитати його цілком. Інколи я сумнівався, бо робив великі паузи, поки не зрозумів, що я дійсно надихаюся цією пригодою. Зміна тону історії грає йому на користь, бо наочно демонструє ріст героя. Як буквальний, так і метафоричний.

Серед героїв мені до душі припала історія Люка і Лейли, Ніколетти, шлях Грінхальда і вовка. І звісно Дена, який стає зберігачем.

Через службу, багато елементів побуту і виживання мене приємно надихали. Відчувався контраст «чужих», логічно перепліталися інтриги у замках та підліткове ніяковіння, глибокі рефлексії та бажання зібрати «своїх». Пригода чіпляє.

Та в пригоді інколи я спідкався через описи, які потім ілюструвалися. Як наприклад зібрання роси, полювання з вовком, тренування на мечах у фортеці, чи сутички з Себастіаном і Гюнтером. Я маю на увазі, що те, що описано потім відбувається. Тому це для мене втрачало сенс, як здобутого між рядків досвіду для Дена і для мене як читача.

Також, кількість персонажів і епізодів з життя дуже розширювали «хронометраж» мандрів елементами, які життєві, але які перевантажували основну лінію та тему. Ці уривки не безсмістовні, але сприймаоися як філлер між основними серіями. До того ж, перебування на каменоломнях, мандри з вовком вдруге, заїджий двір та деякі епізоди у замку Грінхальда вводили персонажів, чиї арки сюжетів були. Але не підсилювали чи не випробовували героя і його ідею. З усіх вкінці, для цієї мети мені було достатньо вовка, Люка і Дейли, сестер Ніколетти і Агнії і зрештою все. 

Через це я не до кінця відчув не кульмінацію, а те, що називають «логово дракона» та «порятунок». Скоріш за все це події Чорного мору і небезпечна мандрівка до замку. Але наявність великої групи з героєм трішки змазали все, що стояло на кону. 

Хоча повторюся, фінальний вибір героя і його ініціація мені прийшла до вподоби. 

Я раджу книгу «Зберігачі», адже авторці доьре вдалося розказати становлення героя у атмосфері фентезі та пригодницьких істроій. Зміна ритму і тону оповідання, а разом з ним розширення світу і стилю не дають засумувати. Твір і справді затягує до довгої дороги крізь чисельні перешкоди, зустрічі і цікавих людей на цьому шляху.

Мені було сумно завершувати останні сторінки, але разом з цим, я провів чимало часу обмірковуючи не те, на якого звіра ладна перетворитися людина, а на те, чи не перевелися у нас Зберігачі.

Сподіваюся ви долучетеся до цієї пригоди — від казки до янгелалту.

Приємного читання.