Вітаю шановні читачі та читачки!

У ці лихі часи повномасштабної війни ми чекаємо хоч на якісь радісні новини, а особливо, чекаємо  нашої перемоги. Звісно, мій твір ніяк не зможе цьому посприяти. Однак, я дуже сподіваюся, що він зможе Вас хоч трішечки розрадити, змусити відволіктися та посміхнутися.

Твір Месники України: Дідусь Микола - це міське фентезі, в якому описуються пригоди дідуся Миколи, який потрапив під окупацію рашистських військ. Однієї ночі до Миколи "завітав" неочікуваний гість. Як потім з'ясується, гість доволі непростий. Микола разом зі своїми друзями і до цього вів боротьбу з окупантами, але, після цієї зустрічі усе кардинально змінюється...

Українському народові вже відомі такі персонажі, як Сірко та Мурзик. Але у своєму творі я подав їх у зовсім іншому, незвичному, навіть шокуючому амплуа. Таких супергероїв ця війна ще не зустрічала! Твір насичений гумором, абсурдністю та неочікуваними поворотами. Місцями, я зачіпаю наболівші теми, тому буде і над чим похихотіти, і посумувати.

Пропоную Вам ознайомитися з цим твором та додати його до бібліотеки, щоб не пропустити завершення.

Буду вдячний за Ваші вподобайки, коментарі та підписки!

З повагою, Дмитро.

Слава Україні!

Уривок твору:

Микола відставляє стільця, підтягує до Космотормоза невеличкого журнального столика. Повертається Мурзик. Він тягне за собою велику чорну валізу, в якій торохтять точно металеві речі. Кладе її біля столу, відкриває кодовий замок (день народження Муськи).

— Не буду вам заважати, – каже Микола. – Підготуй його, а я поки що збігаю в сарай за… сам знаєш «ким»…

            Мурзик киває. Микола йде геть і зачиняє за собою двері, залишаючи їх наодинці.

            — За кєм ета он? – насторожується Космотормоз.

            Кіт повільно переводить погляд з дверей на нього. Звісно, нічого не відповідає (та якби й міг, то не відповів би!). Проте, пухнаста мордочка розпливається у задоволеній посмішці маніяка. Гарні зелені оченята світяться пекельними вогниками. Він схиляється над валізою, копирсається у ній. Космотормозу до біса цікаво, але ні чорта не видно: столик затуляє вміст валізи.

Мурзик підводиться. В лапах він тримає дбайливо згорнутий… «Халат?» – подумки намагається вгадати окупант (так, Мурзик навіть його думку почув). «Ні, падлюко, – подумки заперечує кіт. – Зараз дізнаєшся…» Одягає на себе веселенький фартух із жовтими каченятками. Окупант, побачивши його, радіє. Йому здається, що зараз відбудеться якийсь дуже кумедний цирковий номер із рудим котиком у головній ролі. Так, зазвичай, Мурзик випікав у цьому фартусі смачні кексики. На кухні грала пісенька Петрика П’яточкина, а в небі з’являлася веселка. Але сьогодні… «Сьогодні особливий випадок…»

Мурзик знову схиляється над валізою. Цього разу, дістає латексні рукавички (так, їх не виготовляють для котів: це спецзамовлення). Навмисно повільно і демонстративно натягає їх. Спочатку однууу, потім друуугу. Кіт взагалі робить усе неспішно, насолоджуючись процесом і доводячи гада до смертельного переляку. Мурзик весь час багатозначно і дуже неприємно поглядає окупантові в очі. Тому вже не так весело. Від такої вистави, у нього мороз по спині йде.

Мурзик знову пірнає до валізи. Підводиться і одягає на голову пластикову маску із прозорим забралом. «Щоб під час катування в морду нічого не ляпало…» Космотормоз гучно проковтує слину і готується до чогось іще страшнішого. І воно не забарилося…