Вітаю!) Сьогодні я планувала опублікувати новий розділ  Грози в пустелі від Макса, де він розкаже про усе, що думає стосовно ситуації, яка склалася, та про свої подальші плани)) Але змушена взяти незаплановані вихідні через сімейні обставини - чоловік приїхав)) Якщо встигну - то опублікую розділ за вихідні))

А поки лишу анонс)

Боковим зором помічаю біляву голову та автоматично переводжу погляд у вікно. Приїхала. Ставить авто на сигналізацію, знімає сонцезахисні окуляри та прямує до входу. Впиваюся поглядом у напрямку дверей.

Поки вона мене не помітила – здивовано розглядаю її новий образ: класична блуза та брюки ніяк не в’яжуться з тим, що я бачив на ній попередні рази. Розкута звабниця, витончена піаністка, звичайна дівчина у повсякденному одязі, ділова жінка – у якому з цих амплуа вона справжня, коли не намагається бути холодною та колючою? Очевидно, вона для мене досі незнайомка, тільки з іменем. Можливо, не так швидко, як я думав, але обов’язково дізнаюся. Тепер з цією жінкою мене пов’язує не лише випадкова ніч, а дещо значно вагоміше.

Роззираючись навколо, нарешті, помічає мене та підходить ближче. Обличчя незворушне. Погляд байдужий.

- Привіт, - підіймаюся, роблю крок вперед та швидко цілую в щічку. Відсторонююся, відсуваючи для неї стілець.

- Привіт, - швидше бурмоче, ніж чітко відповідає. Сідає та заривається носом у меню.

- Голодна? – відразу запитую, сідаючи навпроти.

- Угу, - відповідає, не підіймаючи погляду.

Нахиляюся нижче і помічаю, як її щічки вкрив рум’янець, який вона не хоче мені показувати. Отже, не все безнадійно. Її бентежить моя близькість. А це вже щось. Схоже, тепер я знаю, з чого починати розбудовувати стратегію. Роботи багато. Та коли у мене її було мало?

Мирної ночі)*