Трішки привідкриваю завісу. «Не втекти від себе» – невеличка подорож в закулісся. Кому цікаво, запрошую! 

«За дверима стоїть привид з минулого… На подібну зустріч я в жодному разі не сподівалася. Наче віртуальна реальність. По ту сторону дверей нерухомо стоїть статний високий чоловік з густою темною шевелюрою, що ледь помітно вкрилася сивиною на скронях. По-чоловічому гарні риси обличчя зачаровують, але строгий незворушний погляд лякає. Рівний вигин  брів злегка пом'якшує суворий вираз обличчя. 

Дивлюся на нього крізь дверне вічко і не знаходжу пояснень, що він тут робить. Якщо не відчиню, не дізнаюся. Але з його грізного вигляду усвідомлюю, що не відчинити не вийде. І стає лячно. Між нами стальні броньовані двері, які він навряд чи має намір ламати, але у мене таке відчуття, що я в небезпеці, й  у мене немає шансу втекти, як і сховатись. Душа падає в п’ятки й тремтять коліна. Не рятує навіть думка про те, що зовсім поруч, за стіною, Доріан, який точно спробував би допомогти. Але навряд чи комусь під силу тягатися з тим монстром за дверима.

Питання, як він мене знайшов, навіть не виникає, відповідь на поверхні. Несподіваний гість чомусь нагадав мені восьминога, який своїми щупальцями легко хапає жертву й розчавлює. З грізного вигляду того  «восьминога» розумію, що його смертоносний інтелект робить його дико небезпечним і страшним хижаком для того, хто піде проти нього. І я знову згадую... Стає моторошно!»