Бути самотнім - доля чи вибір? Оновлення)))

Знову полізла до мережі у пошуках відповідей та досвіду інших людей. Всі ці форуми майбутніх і молодих матусь з хвастощами про уявні успіхи їхніх дітей вивчила вздовж і впоперек. Але щось таки не врахувала!

Міф чи реальність про можливу несумісність партнерів ніхто не підтверджував та не спростовував на практиці. Що тоді? Її лікар ставився до подібної гіпотези скептично. Хоча й не заперечував такої ймовірності.

Олена стиснула руки в кулаки, широко розставивши їх із двох боків ультрабука. Обвела поглядом дорого та зі смаком оформлену квартиру. Гарно, елегантно, вишукано. Порожньо!

Їй 30 років, вона має шикарну кар'єру і стабільний дохід. Вчасно вкладені в акції гроші щомиті мовчки і без її безпосередньої участі цокають на її рахунок, забезпечуючи безбідну старість не лише їй самій, а й її дітям. Тільки дітей нема!

Ледве не завивши від розпачу вголос, Олена знову взяла себе в руки. Може, просто така доля? Так і треба навіщось, щоб була самотньою? Живуть якось інші люди в тиші і спокої, для себе. Або всиновлюють, оформлюють опіку. Щоправда остання форма не для неї. Так вона собі колись вирішила після всіх консультацій з фахівцями. Бо ж, за великим рахунком, батьки, що "виправилися" можуть прийти і забрати в опікуна дитину. За літерою закону. А як тоді бути людині, яка вже вважала дитину своєю, рідною? Знову біль? Ні, через це іще вона пройти не готова.

Оновлення роману "(Не) відлітай, татку!"