Чи існують такі автори, як я?

... які забувають події, і навіть імена героїв власної книги? В мене, як у автора не комерційного періодично настають важкі часи у творчості. Коли я переживаю якийсь стрес, чи просто втрачаю натхнення і перестаю не тільки писати, а й читати. Я можу знаходитись у цьому стані півроку, а навіть і рік. Потім думаю повернутися і відредагувати  нарешті свою книжку і починаю перечитувати. І так дивно, коли я в азарті від самої історії, постійно ловлю себе на думці: що ж там далі, взагалі не памятаю) А ще досить дивно переживати на собі емоції читача, який не знає, що його очікує на наступній сторінці) Іноді читаю і в шоці піднімаю очі з питанням: це я написала? Як я взагалі додумалась до такого повороту? Або, як я взагалі змогла придумати такий нетиповий сюжет...) Іноді я сама себе не впізнаю і читаю наче вперше) Такі от сьогодні роздуми..) 

Доречі виклала главу, і от уривок: 

"— Тоді ближче до суті.  Позавчора ти казав мені, що не бачив жодного переслідувача і спав спокійно. — Ксюша відчувала провину через свою відстороненість в останні два дні.  Вона настільки зосередилась на своїх стосунках зі Стасом, що зовсім забула про проблеми Дена.  Лише ранкова подія трохи повернула її у реальність.  І який вона друг після цього?

— Сни не вся проблема.  Існує щось ще, про що я поки що не знаю.

 — Чи ти параноїк, чи надто захопився пошуками відповідей.  — Дівчина спробувала подивитися другові в очі.  В них завжди читалося набагато більше, ніж він говорив.  — Можливо, на тебе так вплинула історія з планшетом?

   Ден втік від її погляду, знервовано прискоривши крок.  Сумнівів, що в нього знову проблеми, тепер не залишилося.

 — Поки ти з головою пішла в кохання, сталося кілька загадкових моментів, — нарешті продовжив Денис.  — Я думав, що в усьому розберуся сам, якби не сьогоднішнє повідомлення.

 — Не смій так казати!  — Ксюша перегородила йому дорогу.  — Ніколи нічого від мене не приховуй!  Я хвилююся!  Ти для мене як молодший брат!  Ми виросли пліч-о-пліч.  Я повинна все знати!

— Дякую.  — Денис не зміг приховати посмішки.  — Тільки з молодшим братом ти трохи загнула.  У нас різниця два місяці.

 — Хоч невелика, та різниця.  Я завжди тебе виховувала та витягувала з проблем, коли ти хуліганив. Тож мою думку ти маєш поважати.  Розповідай, що сталося.  Я вся в увазі.

   Ден почухав потилицю і протяжно зітхнув.  Він завжди так робив, коли хотів сказати щось важливе, але не міг наважитися.  Часто інформацію доводилося витягувати силою.

 — В останні дні мені підозріло нічого не снилося, — тихо почав Ден, розгублено дивлячись собі під ноги, — але це дивна тиша.  Було в ній щось зловісне, наче затишшя перед бурею.  Сторонніх також не бачив, але це очікувано на закритій території.

— Зате я бачила!  — Ксюша не могла більше мовчати.  — Стояли за брамою двоє, слини на мене пускали.  Фу, огидні!  Мовляв, твоя найкраща подруга, живу в сусідньому будинку... І виглядали якось дивно, не як звичайні люди.

 — Що?  — Ден округлив очі.  — Чому ж ти мовчала?  Вони нічого тобі не зробили?

 Він не на жарт розхвилювався, розглядаючи її відкриті ділянки тіла.

 — Ти мене не знаєш?  Я б їм дещо відбила, якби розпустили руки.  Більше за тебе переживаю.

 — Ну, я зробив би те саме. І, думаю, успішно, на відміну від тебе.  Але, блін, одна справа, якщо стосується лише мене. А якщо вже до тебе дісталися… — Ден настільки засмутився, що Ксюша одразу пошкодувала, що розповіла.  Ще плюс один головний біль.

— Не треба за мене хвилюватися, я себе образити не дам. За себе думай.  — Ксюша ласкаво потріпала його густе темне волосся.  — До речі, кажеш, усе почалося одразу після твого дня народження?  Сни, переслідувачі... Якось підозріло.

 — Так, до речі!  — Ден навіть зупинився і глянув на неї своїми пронизливими синіми очима.  — Перший сон наснився саме в ніч мого дня народження!  Я навіть не думав про це.

 — Може, просто збіг, хоча цікавий момент.  Але зараз не про це.  Ти казав, що трапилося ще щось?

 — Ага.  — Денис знову зітхнув і перейшов майже на шепіт.  Невже її безстрашний друг чогось боїться?  За останній місяць вона таки повірила в це.  — Якось на днях я пішов до комп'ютерної зали, щоб завантажити якусь кіношку на телефон. Як тільки ввімкнув комп'ютер, вилізла табличка на весь екран. Мене вразило, що на ній була зображена мультяшна дівчина, як дві краплі води схожа на ту, що мені снилася.  Риси обличчя, сукня та міміка ідентичні.  Знизу був напис: «Чорний янгол чекає на тебе».