Ще одна історія про зустріч через роки...

Любі читачі!

Хочу нагадати вам про книгу, яка була написана понад рік тому і була бестселером липня минулого року. Над цією книгою я пролила найбільше сліз.

Це історія про двох закоханих молодих лікарів, яких доля і війна розлучили на довгі роки. Про випробування і життя “до” та “після”. 

- Як вийшло, що у твоєї дитини у свідоцтві про народження батьком записаний я?

На це питання я чекала давно, але все одно не готова до нього.

- Якщо він народився протягом десяти місяців після розлучення, то батьком вважається колишній чоловік.

- Його батько тебе кинув, і ти вирішила повісити дитину на мене, навіть не повідомивши? Чи це продуманий хід із метою урвати шматок майна мого батька?

- Я нічого не вирішувала! – Боже, дай мені сил не розплакатися при ньому... – Так належить за законом!

- Що ж ти не подала на аліменти? Начебто теж належить. Совість прокинулася? Чи злякалася, що я дізнаюсь про твою аферу і заперечу батьківство через суд?

– Павле Володимировичу, можна до вас? – уранці до кабінету впливає Галя Звягінцева, тітка з профкому. Знову квитки кудись пропонуватиме?

– Заходьте, Галино. Чим потішите?

– Тут таке діло. Не знаю, як сказати, – мнеться.

У руках помічаю якийсь новорічний дитячий пакунок, на які зараз рясніють супермаркети.

– Ми завжди замовляємо новорічні подарунки дітям співробітників заздалегідь. Ви розумієте, поки замовимо, поки закупимо, поки гроші дійдуть, поки привезуть. Ну і на Пожарську теж замовили, а вона тепер наче звільнилася.

– Звільнилася, – підтверджую.

– І що мені робити із цим подарунком? Як їй передати?

– Щиро кажучи, не знаю, що вам відповісти.

– Я дзвонила за її номером телефону, але його вимкнено. І Людмила не знає, як її знайти. Каже, вона дитину повезла за кордон на операцію.

– А я чим вам можу допомогти?

Балакуча дамочка починає мене напружувати. А я вранці без чашки кави – мерзенний співрозмовник.

– Тут таке діло. У нас на замовлення вимагають копії свідоцтв про народження дітей. Ну, я й подивилася. А там написано, що ви – батько її хлопчика, – тараторить скоромовкою.

– Я?

Мене від подиву аж підкидає на кріслі.

– Не ви? Я неправильно зрозуміла, мабуть. Вибачте тоді… Просто написано: Доценко Павло Володимирович. Напевно, просто збіг – повний тезка.