Вітаю вас, мої любі друзі! ❤️

Бачу, що поки діє перерва в публікаціях книг, ви тут встигли трохи занудьгувати ?
Тому вирішила додати трохи інтриги, щоб розпалити інтерес до майбутнього роману. ?

… Я дійсно не помітила, як зачаровано розглядала його, поки чоловік не перервав мене, злякавши хриплим голосом.
- Цікаво?! – спитав він з легенькою посмішкою. Очі тримав заплющеними, як здогадався?
- Що?! Вибачте, гарний малюнок. – здалося, що я вмить почервоніла як стиглий помідор. Нічого більше говорити не стала, була вдячна, що і він цю тему розвивати не став. Разом удали наче нічого не було.
 Він не чекав дозволу, розплющив очі, сів, та якось дивно на мене подивився. Здалося, що я знаю цю людину, десь бачила, але де саме… Не змогла згадати.
- Тут є вода. Вам би не завадило вмитися.
- Юля! – він мене не здивував, вибив грунт з-під ніг, звідкіля знав ім’я. Ми дивилися одне одному в очі, кожен думав про щось своє. – Не впізнаєш мене? – я лиш похитала головою в різні боки. – Гаразд, покажи де тут можна вмитися.
- Проходьте сюди. – вказала рукою на маленький кабінет з приладдям, де була розташована раковина, а над нею місткість з водою та маленьким краном.
 Чоловік ретельно обмив обличчя водою з милом, витер рушником рідину й знову повернувся до мене. Я в цей час намагалася зібрати до купи хаотичні думки, й згадати хто він такий. Голос чоловіка звучав хрипло, тому не здавався знайомим, але коли він вийшов таки згадала хто це, але ім’я вилетіло з голови.
- Тепер я більш схожий на себе. – всміхнувся він. – Пригадуєш?
- Пригадую, але соромно зізнатися… Забула, як тебе звати…

Чекаю ваших коментарів ❤️