Флешмоб #історія_про_історію. "Безіменний". 

Вітаю. Дякую за чудову ідею флешмобу Дмитру Євтушенку, а за запрошення — неймовірній langouer. 

Зізнаюся, я вже досить давно не брала участі у флешмобах, тож навіть трохи розгубилася, про яку ж історію розповісти. Та сьогодні я обрала свого "Безіменного".

По-перше, ця книга — мій особистий порятунок, бо писати я її почала майже за тиждень до повномасштабного вторгнення. Ніколи не забуду, коли над будинками кружляли винищувачі, а я схопила тривожну валізку і притиснула до себе свій ноут зі словами: "не дам його знищити, там історія, якою я маю поділитися". Власне, далі я жила цією книгою, бо поринала у світ своїх героїв і це, звичайно, не давало втратити здоровий глузд. 

По-друге, певні  "складові" сюжету мені наснилися багато років тому, а завдяки своїй особливості — пам'ятати до дрібниць майже всі свої "кіношні" сни, я чекала внутрішнього поштовху, аби розпочати ділитися історією. 

Якщо коротко, ця книга про те, як одна тямуща, смілива та гостра на язик судмедекспертка, що, звичайно, не вірила в надприродне, зіштовхується з представником світу магії — ти самим Безіменним. Аби запобігти  втручанню у долі людей та навіть всього людства, вона береться допомагати Безіменному, поступово занурюючись у його світ дедалі глибше. 

В цій книзі є пригоди, містика, кохання та дружба, а поряд з фентезійним наповненням — людські емоції та почуття. Багато подій, веселих і сумних, за одну з таких мене і подруга ледь не з'їла на обід). 

Декілька цікавих фактів:

- ім'я одного з героїв — Алар. Так звуть президента Естонії. Коли я гостювала в цій чудовій країні, бачила, як сильно вони підтримують нас, тож в якості моєї невеличкої письменницької подяки, одного з головних і найулюбленіших героїв я назвала саме так. До речі, в спінофі, про який я розповім нижче, одну з головних героїнь звуть Кая. Ну, тут вже все зрозуміло);

- незабаром я почну публікувати спіноф до "Безіменного", — "Ловці туманів", де обов'язково з'явиться герой, якого я спочатку взагалі не планувала створювати, проте він виник зовсім несподівано і закохав у себе майже всіх читачок первинної історії;

- спершу сюжетом книги я поділилася з найліпшою подругою, і коли вона, слухаючи, геть забула й про свою каву в руках, я зрозуміла, що точно варто її опублікувати;

- найулюбленіша мить в книзі, коли один з героїв привів головну героїню до парку, бо їй тоді надто паскудно було на душі. Вони сиділи на лавці, їли бананове морозиво та спостерігали за тим, як люди прогулюється довгою алеєю. І поряд з сумною історією чоловіка — роздуми про життя... Річ у тім, що тепер я роблю так само, коли мені паскудно на душі. Сама того не усвідомлюючи, я винайшла для себе ліки проти суму. 

Скажу так, непроста книга і водночас зовсім проста). Тож дякую за чудовий привід про неї розповісти).