#лице_автора - Флешмоб)

Всім привіт!

Цікавий флешмоб від Юлії Богути - познайомитися з автором, та показати обличчя.
Вирішила поділитися не лише фоткою, а й своєю історією.

Я пишу під псевдонімом. Цей нік з'явився набагато раніше, ніж я почала викладати твори на самвидавах. Але він також має свою історію та тісно пов'заний зі мною особисто. Якось я писала окремий блог, але нагадаю чому саме цей нік.

Нік Anitka SunnуFeo я придумала десь в 2005 - 2006 роках, коли ще були популярні чати на маіл.ру та різні форуми.
Анітка - це похідне ім'я від мого справжнього імені - Ганна.
SunnyFeo - від sunny - сонячний й feo - Феодосія. Місто, де пройшло моє дитинство та юність (хоч й народилася я далеко від нього, але саме його вважаю рідним), місто, яке ми вимушені були покинути в 2016 році, проживши два роки в окупації, та переїхати в Одесу...
Тому цей нік я щиро вважаю своїм другим ім'ям й він стоїть в дужках на моїй особистій сторінці ФБ.

Писати почала ще в школі, класу з 5 чи 6. Тоді це були короткі оповідання та вірші про котів та собак, які в нас жили на той час.
Пізніше пробувала писати любовні романи, кілька з них зберіглися в зошитах, але я їх нікому не показую.
В 10 класі мій твір про дві ворогуючи планети Миролюб та Рабовласник потрапив на міський конкурс "Проба пера" та вийшов у финал. Але так сталося, що у мене не зберіглося навіть його чернетки. Але є грамота))

Я ніколи не планувала займатися письмеництвом, але дуже любила читати.

У 2007 році написала ще одне невелике оповідання "Країна щастя" (рос.м), а в 2014 прочитавши чимало фентезійних романів, вирішила, а чому б не написати щось своє?

Тоді, у 2014-2015 роках, я не знайшла жодного українського самвидаву, хоча чесно шукала. 
Натрапила на один міжнародний, й один російський.
Пробувала писати на двох (тоді ще російською мовою), але на останньому було більше успіху. 

Справжнє ім'я ніде не вказувала, тільки нік. Та й просуванням творчості не займалася. 
Я майже нікому не розповідала, що пишу, час від часу викладала уривки з творів в Фейсбук, зробила навіть свій сайт.

Тривалий час соромилася розповідати про те, що пишу. Мені здавалося, що мої твори недосконалі, боялася критики та негативу. І мова не про одруківки, чи орфографію, а критику взагалом. Боялася, що почнуть писати про нікчемність, висміювати. Цей страх не просто так виник. Мені добре знайоме, що таке булінг, хоча, коли я навчалася в школі, цього терміну ще не існувало.

Єдиний раз коли використала справжнє ім'я - то це 2018 рік, коли я надрукувала збірку оповідань для віртуальних друзів, з якими познайомилися на Фейсбуці. З деякими з них ми зустрічалися й в реалі, адже всі вони живуть в Одесі.

У 2019 році вирішила для себе, що хочу писати українською, для аудиторії нашої країни. На початку 2020 знайшла Букнет.
Тут теж не стала міняти псевдонім, хоча поступово починаю не тільки просувати творчість, а й виходити з тіні, так би мовити.
Наприклад, в Інстаграм стоїть на профілі справжня фотка.
Перед відкриттям першої передплати я опублікувала пост про книгу й на особисту сторінку. 

Втім, й досі написання книг для мене лише хобі. Я ніколи не ставила перед собою задачу заробляти на продажі власних книг. Але щиро радію результатам першої передплати.  Чи стане це коли-небудь основним джерелом доходу - не планую й не загадую - час покаже.

Чи буду міняти аватарку тут - також ще не знаю)  
Ця дівчина, що чекає на свої "Пурпурові вітрила", зі мною майже від початку письма в онлайн.
Й частково це я сама. Адже я й досі вірю в казки й чекаю на свій корабель під "Пурпуровами вітрилами".:))

Мої сторінки в соцмережах:

Фейсбук
Інстаграм
Пінтерест
Сайт автора

Ну й фотка) Я как істинний інтроверт не люблю фоткатися. Ненавиджу селфі, бо я на них не виходжу. Вони всі страшні якісь.

Знайшла тут одну, це Європейська сироварня в Шабо, Одеська область