Флешмоб #лице_автора
Добрий вечір вам. Зайшла побалакати перед сном з вами. Бачили нічну проду на "Ейлінг"? А знижку на "Відьмину службу кур'єрів" завтра? А взагалі, зайшла поговорити з вами про наболіле. Про авторський біль, в тему до книги "Психолог для психолога".
В сучасних реаліях бути автором - це бути в лиці сусільства чимось середнім між алкоголіком, безробітним лінтяєм, наївним мрійником та психом. Якщо ви пишете ще й еротику, додайте пункт про збоченця. Суспільство не сприймає авторство не те, що за повноцінну професію...навіть за нормальне особисте хобі не завжди сприймає. І я особисто знала море авторів, які через це обрали бути автором - маніяком. Нишком писати книги/вірші, ховатися за псевдонімом та лівою аватаркою, спілкуватися з читачами лише по сюжету книг (а деякі навіть не відповідають на коменти чи вважають, що блоги мають бути лише для коротких фактів "новий розділ/знижка/передплата") і в принципі жити так, щоб про це ніхто не знав. Бо люди засуджуватимуть.
Не буду брехати, я і сама така була колись. Писала під псевдонімом, ховала від рідних блокноти. Життєво? Але в чомусь мені повезло. Я починала з віршів і мене вічно кидали на шкільні конкурси з декламування та письма, бо це було вигідно вчителям. Що що, а писати я вміла. Але знаєте, з часом я зрозуміла, що...письмо від мене нікуди не дінеться. Я не "переросту" його, як мені пророкували. Стало важко жити на два світи. Тому я пішла в люди. Я почала ходити по літературникам, називати своє імя, показувати обличчя і знаєте, що? Впав величезний тягар. Суттєво зникло відчуття роздвоєння особистості.
Я зрозуміла, що щоб не казали люди про те, що я пишу і як, я не перестану писати. Будуть вони мене зазуджувати чи хвалити - нічого не зміниться. Тому...Якщо ви все ще ховаєтесь за всім цим, подумайте про мої слова. У вас є чудова можливість зараз показати своє лице, розказати хто ви і будувати свою особистість. Так, це відразу додає вам відповідальності за ваші слова, за те що ви несете в маси своїми творами, але...вам є чого соромитись? Тоді чому ви боїтеся показати себе?
Ловіть флешмоб, який допоможе вам трохи позбутися тарганів у голові та побачити, що ви не одні. Писати зі своїм лицем на аві - це нормально. Бути собою - це нормально. Ви не одні такі. І навіть, якщо хтось посміється, я вам гарантую, знайдуться люди, які вас підтримають. Знаєте хто? Я і такі ж автори, як ми з вами. Бо вони теж проходять через це.
#лице_автора
13 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯк я хочу теж так, але є цілих дві причини не відкривати своє ім'я.
1. В мене таке прізвище, яке не запам'ятає і не вимовить жоден читач.
2. Є люди, які регулярно гуглять про мене дані і я дуже не хочу, щоб знаходили мої книги. Це не соромно, ні, але може зашкодити моїй іншій діяльності, тож вся слава, мабуть, піде псевдоніму. )
Але постик в рамках флешмобу все ж зроблю. ❤️
Сафо Мелі, Розумвю. І таке трапляється. Не всі професії можна об'єднати з літературою у відкриту. Було б дивно якби наприклад вчитель садочку писав якісь жахи чи 18+. Не зрозуміли б.
Ну, можливо, коли писала фанфіки по аніме, то було соромно) Проте, друзі все одно знаходили й читали) Та хочу зазначити ніколи ніхто не сміявся) Якось завжди була підтримка і від родини, і від друзів) Хобі сприймається як щось круте. Кажуть, що це дуже захоплює, коли людина вміє відтворювати ідеї у словах, чи передавати емоції у картинах. Мене читає навіть моя мати, звісно, не хорори, але розуміє, що я просто цікавлюся тим, що їй не до вподоби) Прикро, що багато людей соромляться того, що насправді є круто і відрізняє авторів від людей, які взагалі не цікавляться нічим крім відпочинку.
Я по білому заздрю тим, хто ще й гроші заробляє. Це, типу, топ для мене) У творах, книжках закладена душа, тому соромитися того, що є всередині мене я не хочу) Кому не подобається, то його справа) На щастя, вік вже не той, аби соромитися того, що виходить краще, ніж в інших)) Успіхів, Юліє, ви молодець)
Діана Козловська, Я по крайностях. Фентезі то чистий гумор, а антиутопії чисте скло. У мене немає чогось середнього.
Які влучні порівняння з психом, збоченцем та алкоголіком)))) Десь те саме бачу в обличчях знайомих, коли ті дізнаються про мою творчу діяльність. Такий мотиваційний у вас блог вийшов ❤
Буяна Іррай, Алкоголіки то більше про поетів. Дуже сталевий стереотип. Особливо якщо ти ще трудовик за освітою, то для суспільства ти взагалі гибла душа.
Я коли починав писати, на одному сайті, кілька років ховався за нікнеймом. А одного разу просто зрозумів - у випадку успіху, я хочу, щоб всі знали моє ім'я, а не нікнейм. З того часу лише справжнє ім'я)))
Юлія Богута, Ну я в той час робив свої перші кроки в написанні творів, до літературних досягнень було далеко) Тож хоч якісь публікації тоді гріли душу) Хоча звичайно, я розумію, що це зовсім не те
Ох, як ваші думки мені близькі! Коли я тільки починала писати, рідні і знайомі казали, що займаюся дурнею. Казали: треба дорослішати, а не займатися дитячими забавками. Саме так сприймалося мої захоплення. Врешті, коли поступила в університет, я взагалі кинула писати. Щоб не засуджували. А те, що колись писала, від усіх приховувала і вважала навіть ганебним. Десять років не писала. Але одного дня на своїй нудній та нецікавій роботі, де в мене не було жодних перспектив, відчула ностальгію за тими часами. Знайшла якийсь сайт для письменників-початківців і вирішили викласти там щось. З чого почалося моє повернення до письменництва. Більше я, до речі, його не полишала. А коли письменництво стало ще й гроші приносити, взагалі зрозуміла для себе, чим хочу займатися по життю. До речі, мої рідні поступово змінили свою думку. І теперь ніхто вже не вважає мою улюблену справу марним витрачанням часу. Пишу під псевдонімом тому, що моє справжнє прізвище немилозвучне. І хоча псевдонім з роками мені перестав подобатися і хотілося б змінити, але надто багато книжок написано під ним. Тому хай вже буде.
П.С. До речі, ви дуже мила дівчина. І така ще молодесенька. Уявляла вас трохи інакшою)
Юлія Богута, :))
Юлю, ви молодчинка, що не боїтесь показувати свої обличчя, нема чого скривати.Бо є справді автори, що бояться засвітитись перед тими, хто їх знає, бояться самі не знають чого.Ращ наважились щось писати, то нема чого себе за аніме ховати! Можливо, хтось таки наважиться зняти маску і показати себе, під час флешмобу.Дякую за творчість!
Оля Пасічник, Люди бояться осуду, так буває. Не думаю, що цю ідею багато хто підтримає. Але я підтримаю всіх, хто вирішить це зробити. Бо 'це інколи дійсно важко
Ну, впринципі, у мене не було псевдонімів. Є реальне фото фамілія та ім'я. Я певна що дійсно для багатьох моїх знайомих таке хобі виглядає як дурня і неоправдане). Але мені не соромно за те що я пишу. Так, мій стиль письма далекий від ідеалу...дуже далекий, але треба ж чогось починати)
Та з іншої сторони роблячи все відкрити треба бути готовим не тільки до пітримки і похвали, але й до несприйняття, нерозуміння, осуду, чи навіть хейту. Якщо люди не готові до цього, то краще писати під псевдонімом) бо підтримка важлива, дуже важлива, особливо спочатку.
Юлія Богута, Дякую)
Дякую, що поділилася.
Я теж пишу під псевдонімом. Я тривалий час соромилася, не хотіла нікому розповідати, й навіть не займалася просуванням, мені завжди здавалося, що моя творчість недосконала, боялася критики, негативу.
Я починала писати російською, викладати на загал наважилася ще у 2015, змінила дві різних платформи, але ніде не вказувала справжнє ім'я.
Вперше наважилася підписати справжнє ім'я та прізвище у 2018, коли вирішила надрукувати збірку оповідань для друзів.
В 2020 прийшла на Букнет, але псевдонімне міняла. Хіба що на початку цього року перед відкриттям комерційного кабінет ми змінили написання з латиниці на кирилицю.
Юлія Богута, Дякую за підтримку ❤️
Крута ідея для флешмобу))
Я раніше теж боялася, що про моє захоплення дізнаються оточуючі. Коли при знайомстві питали про хобі, я губилася, бо найбільше завжди любила писати, але розповідати про це стороннім не могла. Але при тому ніколи не ховалася за псевдонімом, а зараз, нарешті, дійшла до того, коли майже не боюся сказати людям, що пишу книги)) Я ще не така смілива, щоби заявити це прям всім, але в профілі моє імя, моє фото і якщо хтось дізнається зайвий, мені не буде соромно))
Юлія Міхаліна, До цього теж треба дорости. Якось запускала вже подібне і молоді автори заявляючи про себе, відчували себе не такими...м...самотніми в своїх страхах? Наляканими через засудження зовнішності? Коли ти розумієш, що не один такий, стає легше.
Спасибі за актуальну тему. Особисто я радію коли за американським псевдонімом ховається українська творча особистість. Це скорочує відстань між автором і читачами. А якщо ще й виявиться землячкою то взагалі майже родичі) тому бажаю авторам сміливості несоромитись себе, світ не без добрих людей, завжди знайдуться ті, хто підтримають ;)
Юля, Так, я теж радію, коли знаходжу колег поблизу. Бо автора може зрозуміти лише автор. І це спілкування не замінить сім'я чи робочі знайомі. Абсолютно різне.
Я ніколи не соромилась того, що пишу, але не хотіла зайвих питань від знайомих. Зараз вони знають. Сприймають це досить спокійно, але все одно помітно, що для них це трохи дивно.
Лара Роса, Для моїх теж дивно, але з часом це якось стерлося.
Бажаю успіху і натхнення!
Nata Bond, Дякую)
Так знайомо, пишу під псевдонімом бо якось соромно, що знайомі дізнаються про те, що я пишу любовні романи. Це вибиває з колі, але й іноді дає можливість творити без огляду на інших. Під псевдонімом завжди легше формулювати думки. Але Ви цілковито праві, треба починати знімати маски)))
Валерія Оквітань, Я не знаю, як довго ви пишете, але я пишу з 8 років. З випрацьованим стилем і якістю з 13. І за ці роки я зрозуміла, наскільки тисне на психіку це все. У тебе є світ тут, де ти автор (хороший чи поганий), є світ на роботі (де ти працюєш),і сім'я, для яких три взагалі інша. І це страшенно втомлює. Тому... сподіваюся, з часом ви теж прийдете до цього і вам стане легше)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати